У мене лише один син. П’ять років тому він одружився з Іриною, яка мене чомусь одразу не злюбила. Її основною претензією було те, що я лізу до їхнього життя. Вона злилася на те, що я могла попросити свого сина доnомогти з чимось, що потребує фізичної сили, з чим у своєму віці я впоратися не можу, наприклад, пересунути шафу.
-Марино Ігорівно, у Віті єдиний вихідний у тижні, ми давно планували провести його з родиною. Вам не соромно дзвонити нам із нескінченними проханнями? У нас пристойна пенсія, для таких робіт найміть робітників. Згодом я вирішила справді ні про що Віктора не просити. Я вирішила лише дзвонити йому іноді, але й цим були незадоволені. -Ввечері ми дивимося фільм, ви нам заважаєте! – кричала Іра. Коротше кажучи, мені довелося зовсім припинити спілкування із сім’єю сина.
У цей час мене родичка попросила пустити її доньку пожити. Аріна доводиться мені двоюрідною племінницею. Мені одній нудно, тож я з радістю погодилася. Ми з Аріною потоваришували, вона дуже гарна дівчина, вже два роки зі мною живе, у всьому мені допомагає. Так як у неї нічого немає за душею (батьки дуже бідні) я вирішила на неї переписати свою квартиру, якраз за мною на старості доглядатиме. Коли новина дійшла до сім’ї сина, ви бачили б, що почалося! Навіть невістка зателефонувала з вибаченнями, просить квартиру не віддавати Аріні.
