Ось на все наше начальство знаходить гроші. Тільки зарnлату не хоче підвищувати. Я у цій конторі працюю чотири роки. За цей час нам провели лише одну індексацію зарnлати. І це при тому, що ціни на продукти та послуги зростають щокварталу. Ми, звичайно ж, порушуємо питання про підвищення нам зарnлати. Але у начальства одна й та сама відповідь. Грошей немає. Криза. Але помилуйте, навіщо тоді щороку міняти меблі. Я зрозумів би, якби працював у державній шарашці.
Там під цю справу можна відкат зрубати. Але ж ми працюємо на приватника. Який сенс йому витра чати на нові меблі тисячу (умовно), щоб отримати сотню іншу відкату? Не має сенсу. І взагалі, навіщо мені нове крісло, якщо старе ще б років три прослужило? Тільки через пластмасові підлокітники? А новий комп’ютерний стіл навіщо? А нові дивани в переговорну? Про дивани начальство пояснює так: – Переговорна – це обличчя фірми. Прийде замовник, посидить на новенькому дивані, зрозуміє, що коли у нас такі меблі, то й справи у нас йдуть добре. Це нам у плюс. Ага. Ось тільки за минулий рік до нас замовник приходив один раз. Усі інші зустрічі проходили на їхній території.
Тому що нам потрібно бачити умови, з якими доведеться працювати. А ці корпоративи, на які витрачаються чималі кошти. Вони що ж, теж потрібні? З кожної безглуздої причини у нас свято. Щедро оnлачуване начальством. Щомісяця бодай раз. Під час цих зборів проводиться “згуртування колективу”. Модний сьогодні термін. Ось тільки після такого згуртування колеги шугаються один одного. Хтось перепив, хтось домагався, хтось не дала, а хтось дала, але кому не пам’ятає… Про яке згуртування може йтися в процесі цієї вакханалії? Коротше шукаю нове місце роботи. Піду туди, де начальство товаришує з головою!
