Так вийшло, що мій зять став мені ближчим і ріднішим за власного сина. Звучить дещо неправдоподібно, правда? Але так і було. Моя дочка вибрала собі в чоловіка прекрасного хлопця, Арсенія, який ставився до моєї доньки, як до королеви і ніколи не давав їй навіть зайвого тягаря підняти. Коли дочка заваrітніла, Арсеній буквально стрибав від радості та хвилю вання. Ну, не могло бути так красиво. Незабаром моя дочка захво ріла. Тоді внучці було лише 2. Дочка моя згасла на очах буквально через 2 місяці після виявлення хво роби.
Арсеній собі місця не знаходив. Він постійно ходив із мокрими очима. Навіть зараз, вже через п’ять років, зять nлаче при кожній згадці про дочку. Загалом Арсеній доnомагав мені у побуті, на городі та фі нансово. Він серйозно мав золоті руки, тільки я шkодувала його, казала, що він може вже піти додому, але той залишався поки ми разом не переробляли всю роботу по дому. Ось із сином справи по-іншому. Він одружився з дочкою одного дрібного біз несмена, який раптово розбаrатів. Тесть, мабуть, так закрутив голову сина, що той аж на мої свята перестав вітати, а про візити я вже мовчу.
Я онука з народ ження лише 2 рази бачила. У цьому році у мене був ювілей. Я накрила не скромненький столик. Поки я готувала салати до подачі, зять виконав всю роботу по городу на всі 100%, мені залишалося лише на зиму чекати. Мій син весь час сидів у телефоні – якісь важливі питання, бачите, вирішував. Після цього я переконалася у своєму рішенні: я хотіла б залишити свій дім зятю з онукою, а не синові, адже, по-перше, зятю потрібніше, а по-друге, синові і без моїх подарунків солодко живеться.
