Арина метушилася на кухні. Почувши, як грюкнули вхідні двері, вона вигукнула: -Володя, це ти?! -Так, мам. Але прийшов не один, за руку тримав супутницю. -А це хто? -Кате, мам, ми вирішили одружитися! Володя схвильо вано завмер. -А Чи не рано? Я, як розумію, ви не дуже давно знайомі. Чому одразу одружитися надумали? Діти розгублено переглянуся.
– Ну , так ми любимо один одного. – Ну раз kохання, тоді гаразд. А ви вирішили вже де жити будете? Ні? Треба б татові ще розповісти, та й з батьками Каті познайомитись. Незабаром додому повернувся Микола. Арина вже пригощала «молодих» булочками. Катя із задоволенням уминала випічку. -О, у нас гості? -Тату, я одружуся! – випалив Володя. -А це твоя наречена, так?
Володя впевнено кивнув головою. А потім він узяв за руку свою наречену і повів, пішли далі гуляти. Насамкінець сповістив сім’ю, що одружаться вони взимку. -Та вже, рано наш син вирішив розсудливим. Я в п’ять років ще не думав про дівчат, – посміхнувся Микола. Арина тихо засміялася. Минуло двадцять років, привів Володя до хати вродливу дівчину. -Мам, а ти пам’ятаєш Катю? Ми хочемо одружитися.
