У нас із чоловіком є єдиний син, заради якого ми все життя працювали на максимумі. На щастя, від нашого такого ставлення син дармоїдом не виріс, навпаки, він у свої роки був повністю самостійним, працював і жив у орендованій квартирі за свої кошти. Незабаром синочок познайомив нас зі своєю нареченою, Вікою, яка здалася нам дуже милою дівчиною. Ми були загалом не nроти їхнього союзу. Коли діти почали говорити про весілля, ми з чоловіком задумалися про їхнє житло.
Ми вирішили об’єднати наші зі сватами зусилля та подарувати дітям будинок у новобудові на весілля. Все б нічого, тільки ми помітили одну див ність. Свати почали часто говорити про будинок у тому ключі, що куnимо його ми, а вони його облаштують зсередини. А ще вони почали постійно говорити про весілля: що не зустріч – то коли весілля. Ми з чоловіком не перший рік жили на світі, багато бачили, так що ми сильно насторожилися, вирішили куnити молодим на весілля будинок не в новобудові, а в «хрущовці», та й чим раніше, тим краще, щоб встигнути все до весілля.
Дізнавшись про нашу покупку, свати страաенно засмутилися. Навіть сама Віка змінилася в обличчі, але вона швидше через те, що будинок ми купили не в новобудові, як планували, а в «5-поверхівці». Ну, вона молода, їй таку поведінку можна пробачити. Після цього свати перестали так охоче говорити про майбутнє весілля, не запрошували більше нас до себе, самі до нас не заглядали, та й їхнє ставлення до нас загалом сильно змінилося. Ось так ми і з чоловіком і зрозуміли, що ухвалили правильне рішення, оформивши будинок на сина і сподіваючись лише на себе.
