Призначення без винятку всіх батьків – у будь-якій ситуації підтримувати та доnомагати своїй дитині, навіть коли вона вже здається дорослою та самостійною. Я сама це чудово розуміла. Коли мого чоловіка не стало від хво роби, я хотіла бути головною опорою для мого сина, нашої єдиної дитини, і я хотіла, щоб з дитинства в нього залишилися тільки найкращі спогади, що мені почасти вдалося, але присвятивши все себе його благоустрою в цьому світі, мені здається, я його збалавала, адже незважаючи на те, що це мій син, він виріс не найкращою людиною, на мою чесну думку.
А вся справа в тому, що син звик, що у нього є прохід скрізь, що його всі мають поважати, і він сам пови нен мати у всьому свою вигоду. Ах так, забула додати, що він у житті нікому нічим не зобов’язаний. Помічала я це ще з дитинства, коли він навіть не виконував мої найменші прохання, або жорстко ігноруючи, або кажучи, що я йому заважаю. У школі син нормально не вчився, мені доводилося nлатити вчителям чи вмовляти, щоби вони його просто не вирахували. Син сам пішов з 11 класу, точніше як пішов, просто перестав ходити на уроки, гуляючи з друзями, які самі були людьми недалекими…
У результаті син і школу не закінчив, ледве влаштувався працювати в магазині, звідки його невдовзі звільнили через те, що він крав деякі продукти і майже не працював. На даний момент він просто просиджує своє життя вдома на дивані, приносячи мінімальну користь собі, і з кожним днем у мене все більше стає бажання вигнати його з дому, навіть незважаючи на те, що він мій рідний син.
