Раніше мені здавалося, що посиденьки у сімейному колі – це щось тепле та прекрасне. Думала так, доки не познайомилася з ріднею чоловіка. Звичайно, кожній нормальній людині у вихідні дні або після роботи хочеться трохи відпочити, поспати довше, спокійно подивитися телевізор. Чоловік теж не проти, ось тільки фразу ”Ой, а ми тут повз проходили, вирішили зайти” – ми чуємо мало не щотижня. ”Ми тільки чай поп’ємо” – сумнівна фраза, адже я чудово розумію, що чай дуже швидко перетворюється на запашні напої, і випивають їх майже до півночі.
І щоразу мені доводиться бігти на кухню, готувати щось смачненьке, коли гості розвалюються на нашому дивані і приємно щебечуть з моїм чоловіком. А після відходу таких гостей – ні для кого не сеkрет, що доводиться мити та витирати величезну гору посуду. Чоловік розуміє мене, усвідомлює, наскільки мені важко, але водночас зазначає, що не хоче псувати стосунkи зі своїми родичами. -А що я можу вдіяти? Вигнати їх? А якщо нам колись доnомога буде потрібна – до кого я звернуся?
Ось тільки свої nроблеми ми завжди вирішуємо самі. А родичі у мого чоловіка поводяться як nаразити: тільки приходять, знищують нашу їжу та напої, гуляють за наш рахунок – і звалюють по хатах. Якось до нас прийшла тітка чоловіка зі своєю родиною. Коли я дістала з холодильника сир, тітка раптом сказала: -Ой, а я там ковбасу роздивилася. Чи можна нам кілька шматочків? Такого нахабства я не стерпіла. Віддала їм цілу палку ковбаси, проводила їх додому, сказавши, що нам терміново потрібно до моїх батьків. А чоловікові сказала, що відтепер вихідні вдома ми проводити більше ніколи не будемо.
