Моя мама все своє дитинство провела в селі, ось тільки у підлітковому віці заради навчання вона сама переїхала жити до міста. Мама закінчила у місті універ, а після універа вийшла заміж за свого однокурсника. Першою дитиною цього шлюбу виявився я, і все було в нашій родині добре, але одного жа хливого дня життя моєї мами розділилося на до і після. Вся справа в тому, що мого батька не стало в ава рії прямо на місці, а їхав він один. Після цього мама не хотіла заводити нових стосунків і разом зі мною переїхала назад у село, щоб моя бабуся та дідусь доnомогли їй з вихованням дитини у такий складний життєвий момент.
На момент переїзду мені було 5 років. Я, звичайно, певною мірою звикла до життя в місті, а між містом і селом відмінності були колосальні, і я, за ідеєю, мала відчути це, але в селі мені жилося спокійніше, я з дитинства бою ся гучних звуків, а в місті їх було повно, плюс у селі було набагато безпечніше, та й повітря було чистіше. Загалом плюсів не порахувати. Ось тільки, що я помітила насамперед, так це ставлення городян до сільських людей і навпаки.
Справа в тому, що в місті люди, які наро дилися в селі, вважаються якимись відсталими людьми, які навіть не знають, як телефоном користуватися, а в селі городяни – це найвища каста. Одного разу моя однокласниця переїхала з села на тиждень до столиці, а після приїзду вона здалася зовсім іншою людиною: все хвалилася, як вона жила в місті, мовляв, ми навіть уявити собі не можемо, як там все дороrо і таке інше. От тільки я ці відмінності з дитинства не розумів, адже і в місті, і в селі люди залишаються людьми, от і все.
