Біля церкви сиділа жебрачка. Було важко визначити скільки точно їй років, але виглядала вона досить молодо. Я бачив її щодня. Більшість людей не звертали на неї уваги, деякі зрідка кидали їй коnійки. Якось я не витримав і вирішив підійти до неї. Поблизу виявилось, що це молода дівчина. -А чого ти тут сидиш? По її щоці покотилася самотня сльоза.
-А мені йти нікуди. -А скільки тобі років? -Вісімнадцять … -А батьки де? -У пожежі згоріли. Наш будинок у селі згорів. Я важко зітхнув. -Вставай давай. Я її в машину свою посадив і повіз до фонду доnомоги. Є у мене приятель, який займається благодійністю. Її там відмили, переодягли, стала пристойною дівчиною. Він їй документи поновив, потім на роботу доnоміг влаштуватися.
Я долею Тані цікавився. Вона іноді до мене навідувалася і дякувала. Зараз по ній нізащо не скажеш, що вона колись біля церкви милостиню випрошувала. Вона мама двох дітей та гарна дружина. Іноді просто потрібно простягнути руку доnомоги. Таня мені якось сказала: “Завдяки вашому вчинку я знову повірила в людей”.
