Влітку ми з друзями зібралися поїхати на пікнік. Я знала одне місце, де часто бувала з батьками. Там був дуже гарний краєвид, і я захотіла поділитися цим видом із друзями. Домовилися ми про зустріч та поїхали туди. Місце сильно змінилося: скрізь було сміття, недопалки, пластиковий посуд, серветки та пластикові пакети.
Перед пікніками ми трохи прибрали наше вибране місце. Після шашликів, поки мої друзі збирали свої речі, я почала збирати все сміття з галявини в пакети для сміття, які я завжди брала з собою на пікніки. Я не тільки наше сміття прибрала, а й сміття на решті території: хотіла, щоб після мене було чисто. Ось ми вже сіли в машину, поїхали, а я повернулася і не виявила в багажнику сміттєвих пакетів. Ну, я й поставила відповідне запитання друзям. – Я про все подбала, – відповіла подруга.
– Тобто? Як це? – Ти хотіла забрати із собою сміття? Я все викинула. – Там же не було сміттєвих баків. Куди ти їх викинула, – округлила я очі від подиву. – Ну, там у кущах все лишила. Я не повірила своїм вухам. Невже моя подруга мені таке казала… Усю дорогу, що залишилася, я сиділа мовчки, а на шашлики з ними більше не їздила.
