Рішення забрати маму до себе було дуже спонтанним. Вплинуло те, що я перейшла на дистанційну роботу, виходила з дому значно рідше. Однією було дуже нудно. Тут і виникла думка, що мамі однієї в селі теж нудно має бути. Раніше вони жили разом із батьком, але його не стало півроку тому. Я просто взяла таксі і вирушила за мамою, зателефонувавши їй на півгодини раніше.
Вона за цей час зібрала лише маленьку сумку. Їй більше не треба було. Мама туди поклала лише кілька своїх предметів одягу. Мама дуже зраділа моїй ініціативі. Їй уже вісімдесят років, вона потребує турботи. Тільки коли вона оселилася в мене, я помітила, як вона потребує уваги та піклування. З віком люди знову стають схожими на дітей. Мама моя пересувається по квартирі якось тихесенько, маленькими кроками.
Їсть тільки ті речі, які легко прожувати. Я доглядаю її, як маленьку. Баrатьох, мабуть, могла б дратувати така поведінка, але я за цей час тільки усвідомила, що маму дуже люблю. Вона найдорожча та найближча людина для мене. Саме вона доглядала мене, коли я була безпорадною, тому я зобов’язана повернути їй борr.
