Бабуся і дідусь мого чоловіка останні 10 років свого життя провели на дачі. Жили вони в жахливих умовах: без всяких зручностей, навіть без електрики. Найближче місто розташовувалося в 30 км, куди три рази в день їздив автобус. Моя свекруха якось намагалася поліпшити їх умови, але відстань кожен раз давала про себе знати. Поки дідусь був живий, то часто їздив за продуктами в місто на машині. Та й свекруха не залишала старих без уваги і турботи. Кілька місяців тому дід пішов з життя.
бабуся ледве як прожила літо. Свекруха їздила до неї кожні вихідні, але в кожен понеділок була змушена повертатися в місто. Свекруха не раз говорила про те, що, мовляв, старенька якось тримається, але до осені потрібно щось вирішувати. Вона пропонувала своїй мамі переїхати до неї в місто, але старенька була впертою і не піддавалася на вмовляння. Як підсумок, свекруха приорала до турботи свого сина. Все літо мій чоловік їздив зі своєю мамою в далеке село, орав там в городі, постійно щось лагодив і доробляв, і повертався пізно ввечері в неділю.
Діти свого батька не бачили, можна сказати, кілька місяців. Але ж діти у нас маленькі. У будні дні чоловік пропадає на роботі до пізнього вечора, а як тільки вихідні – він змушений їхати за своєю мамою, а потім і в село. Але зараз я стала підозрювати, що свекруха не дуже-то сильно вмовляє свою маму переїхати в місто. Звичайно ж, їй легше сидіти у пасажирському кріслі, поки син веде машину по лісових дороrах, а потім повертатися до себе в затишну квартиру – ніж перевозити стареньку до себе в місто і доглядати за нею сім днів на тиждень. Зараз я в дуже проблематичній ситуації і не знаю, як повернути чоловіка в сім’ю.
