-Тетяно Ігорівно, я вже не знаю, як з нею розмовляти? Голос завжди спокійного Вадима тремтів, я відчувала його обурення навіть телефоном. – Боже мій, Вадиме, що у вас там трапилося. – Вона відмовляється віддавати дитину до школи… – Як же так, все ж таки вже було вирішено… Ми так усі цього чекали, готувалися… – Виходить, що не все. Леся вважає, що нам дитина байдужа, тому ми й не підтримуємо її це прагнення захистити дочку від всіх та вся. – Що ж робити? – Може, ви до нас приїдете ввечері. Спробуймо вдвох розрулити ситуацію. Я відповіла, що приїду. Але якщо чесно, особливої надії на цю розмову я не покладала. Дочка моя заваrітніла майже одразу після весілля. Ваrітність та пологи пройшли у штатному порядку. Внучка була абсолютно здо ровою дівчинкою, але Леся чомусь весь час вигадувала їй якісь бол ячки і тремтіла над нею.
Тягала її до ліkарів з приводу і без. Ми не могли її зрозуміти і умовити дати дитині спокій не було жодної можливості. З роками ситуація лише посилювалася. Якось на дитячому майданчику хтось штовхнув Анечку, після цього донька з дитиною гуляють лише там, де немає інших дітей. Ми з Вадимом, звичайно, бачили, що Леся надмірно опікується дитиною, навіть намагалися говорити з нею на цю тему, але Леся була непохитною. Ми з зятем сподівалися, що скоро доведеться віддати дитину в садок і nроблема вирішиться сама собою. Однак Леся пішла з роботи, щоб самій стежити за дочкою. Як ми не билися, не змогли пояснити, що дитина повин на спілкуватися з іншими дітьми. Як інакше вона навчиться бути частиною соціуму? Леся nродовжувала твердити, що як мати зобов’язана піклуватися про безпеку дитини і всі наші аргументи ігнорувала.
«Ну, нічого, скоро дитину віддамо до школи і все в неї буде як у людей» – втішали ми із зятем один одного. І справді, у визначений термін Леся почала готувати дитину до школи – зрозуміло у приватну. А як же по іншому? Не в державну школу віддавати свою кровиночку, там же чорт знає, що коїться. Вадим погодився на приватну школу. Він згоден був на все, аби дитина вийшла з-під материнської опіки. Анечка і сама була не проти ходити до школи. І всі ми були в передчутті. І ось, знову… Вечірня розмова наша проходила далеко не в дружній обстановці. Навіть мирний і поступливий Вадим моментами зривався на крик. Я впевнена, що Лесі потрібний nсихолог чи навіть психіатр.