Людмила Андріївна все частіше почала себе ловити на думці, що хоче піти зі школи. Вона пропрацювала у школі тридцять п’ять років, вона всю себе віддавала дітям, дуже любила свій предмет. Раніше діти були як діти, а школа як школа. А тепер що? Почалося все з того, що всі перейшли на дистанційне навчання. Було всім тяжко, вона звикла бачити обличчя дітей, пояснювати урок біля дошки. А тепер і вчителі напружувалися поки налаштовували ноутбуки, і батьки, які стежили, щоб вдома не шуміли, і діти, які намагалися налаштуватися на урок. Та ще спробуй налаштувати ноутбук, дітей підключи. Якась плутанина виходила щоразу. У травні з Людмилою Андріївною стався випадок, через який їй досі ніяково перед класом.
У кабінеті, де вона мала вести урок, змінили ноутбук на більш нову модель. Вона почала підключати дітей, скинула їм посилання, всі начебто підключилися, але ноутбук завис. Вимкнулася камера, картинка зависла, але як виявилося потім, мікрофон працював чудово. Людмила Андріївна збігала до сусіднього кабінету та попросила вчителя з фізики їй допомогти. Довго вони не могли налаштувати ноутбук, і тут вона не стрималася і сказала: «Як я втомилася від цих комп’ютерів та онлайн-уроків. Хочу нормальну школу, а якщо ні, сил більше немає в мене, треба потихеньку збиратися на пенсію».
Весь клас це чув, картинка щось зависла, а мікрофон працював чудово. Вона від соро му, хотіла крізь землю провалитися. Добре, що це був клас, де вона була класним керівником. Діти посміялися, пожартували та забули. Але вона ніяк не може забути і пробачити, що дала волю своїм емоціям. Адже вчитель теж людина, щоправда бувають випадки, де вчитель поводиться непрофесійно і неправильно. Розумію батьків, які не спускають вчителю таку поведінку. Але й діти зараз не ті, можуть так вивести із себе, що ніяке заспокійливе не допомагає. Не буду нікого суворо судити, всяке буває в житті.
Але професійне вигоряння теж ніхто не скасовував. Іноді відчуваєш, що більше немає сил, особливо коли всі говорять про свої права, забуваючи про свої обов’язки. Ніколи не забуду слова нашого фізика. Вранці переступивши поріг школи, як собі під ніс промимрив: «Господи, дай мені терпіння та сил». Він дуже культурна і стримана людина, завжди захоплювалася його терпінням. І ось цей втомлений вчитель приходить після сьомого уроку, а вдома такі ж зму чені члени сім’ї, які теж повернулися з роботи. А якщо й удома діти і доводиться ще сидіти з ними над домашніми завданнями. У вихідні теж немає відпочинку, треба план дописати. І ось так без кінця, а наприкінці місяця символічна зарплата за таке титанічне психологічне навантаження.
