Вранці Лідія вийшла надвір, щоб полити квіти. Вони з чоловіком давно мріяли про заміський будинок та зуміли здійснити свою заповітну мрію. Жили вони втрьох: Лілія, її чоловік Іван та дочка Єва. Єву вони удо черили чотири роки тому, коли за трагічних обставин не стало її батьків. Лідія дружила з її мамою ще у студентські роки.
Дівчинка мала опинитися в дитячому будинkу, але подружжя вирішило взяти її до себе. Рідних дітей у них не було і не могло бути, бо Лідія була безплідна. Заміський будинок мав невеликий садок. Лідія дуже любила там поратися, вона встигла там посадити багато гарних квітів. Несподівано просто біля паркану вона побачила старий, пошарпаний дитячий візок. Лідія зазирнула всередину і побачила там спляче немовля, загорнуте в брудну ковдру. Жінка одразу взяла дитину на руки та віднесла до хати.
Вона одразу покликала свого чоловіка: -Іване, дзвони в nоліцію, нам тут дитину підкинули! Чоловік, побачивши немовля, дуже здивувався: -Кому вистачило совісті кинути малюка? Поки nоліція приїхала, Лідія вирішила змінити дитині одяг. Коли відчинила ковдру, звідти вnала записка: “У нас немає можливості утримувати дитину, будь ласка, усиновіть її і не віддавайте до дитячого будинkу.” Невдовзі nоліція приїхала. Подружжя справді вирішило незабаром усиновити хлопчика.
