Традиція… У нас, у старшому (якщо не сказати старому) поколінні вони сидять міцно. Ми, можна сказати, ввібрали їх з молоком матері, а потім, з року в рік, батьки нам їх вбивали своїм авторитетом. А сьогоднішня молодь? Вони бігають від традицій, як чорт від ладану. Правильно це чи ні? Не знаю. З одного боку, я консерватор, вважаю, що дотримання традицій – це необхідний елемент національної самосвідомості. З іншого боку, я ж бачу, що молодим з нами нудно. І висиджувати кілька годин зі старими, і слухати наші занудні промови на тему “а ось ми…” коли kров у них кипить і вимагає дій, їм нецікаво (ну це м’яко кажучи) …
Візьмемо, наприклад, зустріч Нового року. У мені вбито, що це свято треба зустрічати, о 00:00 всією сім’єю. У рідного вогнища. Для мене важливо, щоб мої сини, невістки і онуки в цей момент знаходилися поруч. А до і після нехай роблять, що хочуть. А хочуть вони брати участь у святкових заходах, які у великій кількості проводяться у великих містах. Але моє місто маленьке, сонний. А діти живуть у столиці. Ось і виходить, що, приїхавши до нас з дружиною, вони відмовляються від інших розваг. Ну, коли онуки були маленькими, вони все-таки приїжджали. А ось коли наймолодшим виповнилося шість років, і вони можуть витримати нічний марафон (тим більше, коли поруч стільки спокус), то мої діти вже стали ухилятися.
Вигадують всякі причини, щоб не приїжджати… Або взяти хрещення дітей. Ми православні, діти наші православні, захотіли хрестити первістка-онука-невістка стала nроти. – У мене бабуся православна, дід мусульманин, мама католичка, я сама атеїст. Не хочу в цьому питанні визначати долю своїх дітей. Підростуть, нехай самі собі вибираю віру. Начебто теж правильно. Але як же традиції? Чи це століття інформаційних технологій робить з наших дітей космополітів? Коли на зміну традиційним цінностям і святиням приходять Мамон і Золотий Телець? Не знаю. Не уявляю, в якому світі будуть жити мої онуки…