Ніколи б не могла уявити собі, що моєю свекрухою буде людина – абсолютно байдужєю до рідних людей. Життя у моєї свекрухи не задалася з самого початку створення сім’ї. Коли наро дився мій чоловік, батько не став терпіти витівки матері – і пішов до іншої жінки. Чоловік виховувався тільки матір’ю, навіть бабусю він ніколи не бачив. Коли я вперше побачилася зі свекрухою, їй було 45 років. Але фарбувалася вона як 18-річна дівчина: яскрава помада, тонна туші на віях, червоні волосся. Після весілля ми втрьох жили в її квартирі.
Вона вставала рано вранці, приводила себе в порядок і бігла на роботу. У другій половині дня у нєї був спортзал, потім – посиденьки з подругами, якісь майстер-класи і т. д. Через рік після весілля ми повідомили їй, що чекаємо дитину. Єдине, що вона змогла з себе видавити, було: -Ну і даремно. Пожили б хоча б трохи для себе. Поява малюка ніяк не змінило поведінку свекрухи. Вона бігала на підборах, та ніколи не забувала про свій фітнес. Хлопчик підростав, а бабуся все так само відмовлялася доnомагати мені в справі виховання:
-Я вам не нянька. Самі народили – самі і виховуйте. А одного разу вона зібрала речі і переїхала до молодого kоханця. Що мені залишалося робити? Моя Мама жила дуже далеко, і не могла щоразу приїжджати до нас на поїзді через сотні кілометрів. Мама розлучилася з моїм батьком вже тоді, коли ми були дорослими, тому вона теж не могла зрозуміти поведінку моєї свекрухи. Чому свекруха надходить з нами настільки грубим чином? Адже вона вже не молода: в її віці не те що про дітей – про онуків думати потрібна. А зараз вона зібралася заміж за свого kоханця, і я уявляти собі навіть не хочу, що будуть думати про нас родичі і знайомі.
