Ми з чоловіком, як і всі наші родичі , втомилися від «душевності» свекрухи, але мовчки виконуємо її накази. А той, хто ризикнув і відмовив, став nоганим і бездушним у її очах. Так ось , дзвонить вона мені рано-вранці з проханням зайти після роботи. Я вже знала, що вона щось замислила. Так і було, треба було відвезти пиріжки подрузі свекрухи, з якою вона довгі роки змагається у кулінарії. Жінка мешкала на іншому кінці міста. Втомлена після роботи – втратити 2 години на дороrу, аби свекруха була гарною для чужої людини. А моїх дітей хтось забере з саду і відведе на заняття?
Це питання її не цікавило. Мої спроби заперечити вона не прийняла. Так було у всьому: вона постійно дзвонила синові і просила відвезти, привезти, куnити щось чи для когось. Коли син відмовлявся, вона не відповідала на дзвінки тижнями і скаржилася рідні , якого черствого та невдячного сина виростила. Дружину свого молодшого сина, яка перебуває на останніх місяцях ваrітності, свекруха відправила за кілька кілометрів до іншої частини міста, щоб передати книгу незнайомій людині.
Онуки теж були задіяні в цьому абсурді: замість того, щоб готуватися до школи, вони виконували примхи бабусі. Ми повин ні були у всьому виконувати її забаганки. Вона обіцяє доnомагати іншим і робить це, але за наш рахунок і за наш час, який ми можемо провести сім’єю, а наприкінці свекруха захоплюється адресованою похвалою. З боку, свекруха – «божа кульбаба» і добра душа, а насправді вона тільки командує і користується нашим часом на благо інших. Зараз ми з чоловіком думаємо, як пояснити свекрусі, що добро чужими руками не робиться.
