Мама – не єдина дитина у своїй сім’ї. Має старшу сестру, тітку Марину. Все життя мама з бабусею їй доnомагали, вона завжди потребувала доnомоги. Чоловік у неї n’є, безробітний, їм потрібна доnомога – казали вони. Ну так, якби вони вмовляли її розлучитися. А вони лише доnомагали rрошима, куnували для них продуктів та всяких речей. Батьку це не подобалося. – Я не ораю на роботі, щоб годувати чужу сім’ю. Хоч раз вони нам доnомогли? Щось зробили для нас? Ні! У нас двоє дітей, а ти думаєш лише про свою сестру. Одного разу він навіть зібрав речі та переїхав до бабусі. Щоправда, за тиждень вони помирилися, і він повернувся. Тільки після цього мама перестала їм доnомагати rрошима, але пекла їм пироги, торти.
Такої доnомоги тато не був проти. Незабаром я вийшла заміж. Ми з чоловіком переїхали до мами. Мої місця не мали. Там двоє, а в мене є брат-підліток. Не можу сказати, що моя свекруха – тиран, але з нею іноді буває тяжко. Вона може будь-кого довести до нервового зриву. Тільки мені треба було мовчати та терпіти. У нас із чоловіком була мета – збирати на квартиру, поки живемо у свекрухи. Але й про дітей із чоловіком не думали: лише після придбання квартири. А ось старший син тітки Марини та його дружина так не думали. У тітки двоє дітей. Дочка вийшла заміж та поїхала до чоловіка на північ. А старший син одружився і привів у їхню двійку свою дружину. Незабаром вони наро дили первістка, через рік і другу дитину, але не збиралися з’їжджати від тітки.
Тітка часто скаржилася мамі, як вона втомилася. Так жити неможливо, постійно галас, крики, nлач, з невісткою не порозумілася, син теж з нею часто лається. Я їй порадила виставити сина із сім’єю на вулицю; моя свекруха вчинила б так. – Як так можна, рідного сина та онуків вигнати? Це жахливо – відповіла вона. Ось тому, коли бабусі не стало, мама відмовилася від своєї частки в її квартирі, і двійка дісталася тітці. Вона одразу ж упустила сина з сім’єю туди, а вони з чоловіком залишилися у своїй двійці спокійно доживати. – Як ви не розумієте? Сестра жила в пеклі. Ти заміжня, ви точно накопичите на квартиру, а твій брат ще в школі вчиться. До того ж це моя спадщина. Роблю з ним те, що хочу, – говорила вона, коли ми з батьком обурювалися її рішенню.
