– Бог мій, ну, коли люди почнуть розуміти, що будь-яку заразу самі ж і розповсюджують, – клекотів у телефонній трубці Мілин голос. – Останніми роками лише про це й кажуть, але нічого не змінюється. Більшість людей продовжують відвідувати заражених та й самі зі своїми вірусами по гостях ходять. А їхній аргумент, «але ж це не ковід», вбиває наповал. – Ти це взагалі чи хтось конкретно тебе вбив? – Так, свекруха. Свекруха Міли дуже часто фігурувала у наших бесідах. Як і будь-яка людина у віці, Тамара Степанівна вважала, що краще за невістку знає, як треба вести домашнє господарство. Оскільки зайнятися їй на пенсії було особливо нічим, вона досить часто заходила до невістки, повчити її, обстежити холодильник, і взагалі, проконтролювати, так би мовити, процес догляду за її сином. Міла намагалася бути максимально стриманою, адже худий світ кращий за добру бійку.
Та й чоловік Міли, коли відчував, що назріває сkандал, намагався розрядити атмосферу. Коли золовка заваrітніла, свекруха майже перестала приїжджати, її ледве вистачало на доньку, бо вагітність у неї протікала дуже важко. Міла видихнула. А невдовзі й сама заваrітніла, і вони із золовкою одна за одною стали мамами. Звичайно, свекруха дні безперервно була з дочкою і Мілі допомагала виключно порадами по телефону. Два тижні тому у доньки Мили почався сильний кашель, довелося лягти до ліkарні. Але коли криза минула, Міла вважала за краще долікуватися вдома, подалі від різних ліkарняних інфkцій. Сьогодні ж свекруха Міли вирішила відвідати внучку, щоб оцінити її стан.
І в розмові пробовталася, що щойно була у дочки і там теж онук хворіє, не встигають втирати соплі. Міла засмутилася і уточнила: – Тобто ви щойно були в будинку, де повно зарази і звідти попрямували до нас? Чи не подумали, що можете заразу з собою принести? Ось тут свекруха і видала фразу: «Ну й що, це ж не ковид». Міла озвіріла і виставила свекруху з дому. – Не знаю, що вона наговорила Васі, але він зателефонував і висловив своє обурення. Навіть слухати мене не став. Ой, дитина прокинулась. Гаразд, бувай. Через день Міла знову зателефонувала: – Ну що, подружко, справедливість відновлено. Вася почув мою версію подій та повністю на моїй стороні. З свекрухою телефоном говорив. Подробиць я не чула, лише останню фразу: “Не треба приходити без запрошень, мамо, будь ласка”. Ось так!
