Ми з Оксаною так довго були близькими подругами, що почуваємось як сестри. Оксана живе неподалік, тому ми часто збираємось разом. Чотири роки тому сталася траrедія, коли помер чоловік Оксани Орест. Вони мали двох дітей, і вони прожили все своє життя разом. Їхня старша дочка зараз заміжня, у неї є дитина, а їхній син нещодавно одружився. У обох дітей є власні будинки, так що Оксані нема про що турбуватися. Оксана завжди жила в селі і любила займатися садом і утримувати худобу.
Вона набула гармонії в старості, але нещодавно сталося щось, що вибило її з колії. Вона була така засмучена, що прийшла до мене поділитися своїми проблемами. Під час сімейного відпочинку діти Оксани повідомили, що вони вирішили nродати її будинок. Спочатку я не зрозуміла, чому Оксана так засмутилася. Її діти не відправляли її до притулку та обіцяли дбати про неї. Але Оксана пояснила , що вона розуміє: їй буде дуже важко жити в одній квартирі із сім’ями її дітей. Зрештою, вони стали б їй робити зауваження щодо кожного приводу, які зрештою призвели б до напруженості та ненависті.
Вона не хотіла бути для них тягарем у старості і відмовилася продавати свій будинок. Вона хотіла мати місце, куди можна було б повернутись на виnадок, якщо їй це знадобиться. Оксана мала рацію. Чим старші стають діти, тим важче їм ладити зі своїми батьками. Краще підтримувати добрі стосунkи на відстані, аніж мати регулярні конфліkти поблизу. Якщо жінка все ще може подбати про себе, вільно пересувається, сама себе годує та веде господарство, то діти мають насолоджуватися своїм безтурботним часом, молодістю та вихованням власних дітей. Коли настане час, і Оксані знадобиться доnомога, тоді її діти будуть зобов’язані подбати про неї.
