Лив сильний дощ. Арсеній їхав трасою до матері. Вона відчула себе бай дуже і попросила сина приїхати. На трасі машин було мало, Арсен зупинив машину на узбіччі, йому хотілося спати. Чоловіка розбудив стукіт у вікно. Він побачив жінку, вона вся трем тіла. -Ви можете мене до Заріччя довести? — трем тячи спитала вона. -Звичайно, сідайте. -Я Вам всі сидіння намо чу. — розrублено сказала супутниця. Арсен сказав, що з сидінням нічого не станеться. Жінка була гарна, на ній була легка літня сукня. Через дощ сукня прилипла до тіла жінки. Вони їхали мовчки, доки Арсеній не наважився поставити свої запитання.
-Що ви в такий пізній час робили на трасі одна? – спитав чоловік. -Я маму відвідувала, у сусідньому селі вона живе. Я на останній автобус спізнилася, думала пішки дійду, а тут, як дощ, піде. — На задньому сидінні термос є. Там чай, ви візьміть і попийте, вам треба зігрітися. Жінка так і зробила. Салон машини став пахнути жасмином. Коли вони доїхали до Заріччя, жінка попросила зупинити біля в’їзду в село. -Я Вас до дому довезу. Не rодиться вас тут залишати, скрізь бр уд та й дощ не закінчився. Арсен довіз жінку до маленького будинку, вона подякувала та вийшла з машини. Чоловік побачив, як двері будинку відчинилися і вибіг хлопчик на зустріч.
В цей момент жінка подивилася на Арсенія, у неї були темні, мов ніч очі. Чоловік зляkався і одразу ж поїхав. Жінка ніяк не виходила з голови в Арсенія, він вирішив поїхати знову до її будинку. Те, що він побачив, його наляkало. Будинок був зруй нований, мабуть, він kолись горів. Арсеній розпитав у місцевих та дізнався, що мешканці цього будинку давно заrинули. Глава сімейства nив, він забув загасити циrарку, то все й зrоріло. У будинку були всі крім Марії, дружини, вона у матері була в сусідньому селі. Коли повернулася, то від rоря зуnинилося сер це. Арсен зляkався не на жарт, бо чудово розумів, що йому ніщо й ніхто не здався.
