Люди кажуть, що дитинство – це самий безтурботний період життя. Але моє дитинство було далеко не безхмарним. Я пам’ятаю тільки постійне невдоволення батька і втомлений погляд матері. Вони одружилися не по любові, просто так склалися обставини. Батько мріяв про сина, але наро дилася я. Він мене через це відразу не злюбив. Тільки після народження мого брата став лояльніше ставитися до матері.
Гроші він заробляв хороші, але мамі давав виключно на господарство. Щоб купити мені нову куртку і ботики, мамі доводилося кілька днів вимолювати у батька гроші. На мене він витрачався дуже неохоче. Потім мама вийшла на роботу, це було єдине питання, де мати батькові не корилася. Зараз, коли у мене до самої є сім’я і діти, я розумію, як важко їй доводилося. Вона стежила і за будинком, і за дітьми. Батько ніколи їй ні в чому не доnомагав, але вимагав ідеальну чистоту і смачну їжу. Мамі було дуже складно.
Коли я виросла, то стала їй трохи доnомагати. Але потім вступила до інституту і поїхала до столиці. Там же зустріла Ігоря, і ми одружилися. Потім мама серйозно захво ріла. Батько кричав, що не збирається жити з ін валідом і вигнав її з дому. Я забрала маму до себе, чоловік був не проти. На щастя, вона одужала. Батько знайшов собі іншу жінку. Цього і брат не став терпіти і переїхав жити окремо. Потім ця жінка його кинула, і він приїхав вмовляти маму повернутися. Я маму відмовляла, але вона мене не послухала. Зараз знову живе з цим тираном. Як її переконати, що вона такого ставлення не заслуговує?
