У мене була близька подруга близько шести років, і за останні два роки нашої дружби наш зв’язок значно поглибився. Ми мали такі стосунки, що вона приходила до нас із сином без попередження, без необхідності дзвонити заздалегідь. Однак раптово все почало змінюватися. Мені пощастило: моє фінансове становище покращало, моє сімейне життя було спокійним, але їй та її чоловікові доводилося нелегко. Чоловік подруги був безробітним, і вони жили на пенсію через інвалідність їхньої дитини.
Сама подруга також не працювала. Щоразу, коли вона приходила до нас у гості, здавалося, що в повітрі повисло невдоволення. Незалежно від того, чи пили ми чай, чи вона оглядала мій нещодавно відремонтований будинок, їй було що сказати у негативному ключі. Мені здавалося, що кожного разу, коли я ділилася з подругою чимось позитивним, все починало розлагоджуватися. Її останній візит нічим не відрізнявся від решти. Оглядаючи нашу вітальню, в якій йшов ремонт, подруга робила уїдливі зауваження про те, що ми просуваємося вперед швидше, ніж вона будь-коли могла б, і, мовляв, це дуже дивно. Вона критикувала мій вибір шпалер та штор.
Вона навіть зневажливо подивилася на настільні ігри, які ми купили для наших дітей, стверджуючи, що її дитині цілком достатньо телефону, і нічого грошей на будь-яку дурницю витрачати. Її постійний негатив почав мене діставати. Щоразу, коли вона казала: «Я не така, як ти, я краща за тебе», мене це зачіпало до самої глибини душі. Мені не було на кого виплеснути своє розчарування, і я не могла не задаватися питанням, чи варто взагалі продовжувати дружбу з такою людиною. На жаль, чи на щастя, вона сама потихеньку припинила спілкування зі мною. Думаю, це найкраще, що траплялося з нашою дружбою.
