Василина та її чоловік Петро жили спокійно, поки їхня дочка Соломія не вийшла заміж за багатого хлопця на ім’я Віктор. Вони мали добрі стосунки з родичами, і вони часто ходили один до одного в гості. Василина та Петро купили квартиру, коли їхній дочці було дванадцять років, і зробили в ній ремонт, щоб підготувати все до заміжжя доньки.
Якось батьки Віктора вирішили переїхати до села та залишили свій будинок синові. Родичі провели сімейні збори та вирішили жити у квартирі Віктора та здавати квартиру Соломії. Якось син двоюрідної сестри Василини прийшов оглядати квартиру і впізнав свого родича. Він натякнув, що вони не чужі люди, і попросив зменшити ціну, на що Василина відповіла відмовою.
Пізніше Василині зателефонував її старший брат і сказав, мовляв, не знав, що квартира порожня, а то зняв би її для своїх дітей. Однак Василина та Петро вже вирішили здати її чужим людям, бо вони багато працювали для цього і мали право самостійно вирішувати, як чинити з житом. Вони вважали, що грошей від оренди їм вистачить на пенсію та їжу. Батьки Василини дорікали їй, кажучи, що вона мала розповісти про квартиру родичам. Проте Василині та Петру здавалося, що родичі самі зможуть заробити гроші та подбати про своє майбутнє.
