Я збирала речі дочки, готуючи її до від’їзду; вона була ваrітна вдруге. Хоча їй було важко з двома дітьми, я хотіла, щоб вона побачила реальність ситуації. Ми жили у моїй трикімнатній квартирі у столиці, і Мариночка була моїм єдиним щастям у житті, бо в мене ніколи не було чоловіка. Вона була розумна, знала три іноземні мови, чудово танцювала та малювала.
Проте kохання засліпило її. Артем, який робив нам ремонт, швидко привернув увагу Маринки, і вони почали зустрічатись. Я не заперечувала, тому що він був чудовим хлопцем зі стабільним прибутком. Але згодом я зауважила, що з ним щось не так. Він не відвозив і не знайомив мою доньку зі своїми батьками, а всі гроші, за його словами, відправляв хво рому синові, якого хотів вилікувати, перш ніж одружитися з Маринкою. Якось під час прання я знайшла паспорт Артема у його робочих штанах.
Перегортаючи сторінки, я виявила, що він одружений вже п’ятнадцять років! Коли я почала докопуватися до фактів, з’ясувалося, що він вигадав історію про свого хворого сина і про свої наміри роз лучитися з дружиною і одружитися з моєю дочкою. На жа ль, моя Марина повірила йому та продовжувала підтримувати його фі нансово. Коли моя дочка повідомила мене, що вдруге ваrітна, я зрозуміла, що більше не можу її підтримувати. Незважаючи на мої спроби показати їй правду, вона відмовлялася її бачити. Настав час розплющити очі та взяти на себе відповідальність за свої дії. Я вирішила вмити руки від цієї ситуації та дозволити моєму зятю нести відповідальність за утримання дружини та дітей. Хоча мені важко, я не мала іншого вибору.