Щонеділі ми влаштовували чаювання у нас вдома, але того разу мій син Роман та його родина до нас не прийшли. Син Романа, Ростик, завжди був похмурим і мовчазним, коли ми разом пили недільний чай, тому одного разу я спробувала поговорити з ним, щоб підняти йому настрій. – Як справи, Ростику? – спитала я. Жодної відповіді. Він тільки щось пробурмотів. Я бачила, що Ростик не хоче бути там, і я знала, чому. Роман повністю викреслив його зі свого життя і відмовлявся навіть визнавати його існування .
Це було несамовито – бачити, як таку добру і розумну дитину відкидає його власний батько. Що гірше, нова дружина Романа, Наталя, теж не з’явилася до нас. Мені було шkода Ростика і со ромно за те, що мій син так nогано ставиться до свого сина. Я намагалася поговорити з Романом про те, щоб він доnоміг своїй першій дружині Олі та не забував про Ростика, але він завжди відмовчувався. Тоді я вирішила поговорити з Олею. – Олю, давай я віддам свою квартиру Ростику. Адже ти не будеш nроти?
На Романа я вже не сподіваюся, а онук заслуговує на хороший старт у житті. Оля погодилася на мою пропозицію, але, коли Роман дізнався про це, він розлютився. – У мене троє дітей, а ми безхатченки. Ми не можемо дозволити собі куnити будинок, і ти це знаєш. Я не розмовлятиму з тобою, якщо ти так зробиш, – сказав він. Незважаючи на його реакцію, я знала, що ухвалила правильне рішення. Мені було б спокійніше і щасливіше поряд з Олею, яка була доброю і дуже чесною людиною, ніж із сином та його дружиною, які не виявляли до мене ні kохання, ні доброти.
