Багато років тому Іван Петрович уперше за багато років відвідав місто. Вже сивий чоловік помітно нер вував. В очікуванні автобуса він раз у раз пригладжував волосся і струшував невидимі порошинки зі старого піджака. Його діти вже були міськими жителями, і він не хотів здатися перед ними якимось неохайним. “Цікаво, що змінилося,” – розмірковував він про себе. Він сумував за тими часами, коли діти приїжджали до нього майже кожних вихідних. Вони смажили шашлики, купалися в річці та ласували фруктами. Здавалося, вони стали надто зайняті для нього. Після того, як не стало дружини, Іван Петрович звик до самотності.
Він навчився готувати і доглядати за великим садом сам. Його домашні тварини складали йому компанію, а зі своїм рудим котом він розмовляв так, наче той розумів кожне його слово. Хоча його діти час від часу і надсилали йому гроші, він не потребував матеріальної підтримки. Йому потрібні були тільки їхня увага та турбота. Якось Іван Петрович вирішив відвідати дітей, сподіваючись приємно здивувати їх. Він набрав повні сумки фруктів, овочів, свіжої зелені, яєць та домашнього сиру. Приїхавши до міста, він зателефонував до своєї дочки Марії, якої не було вдома. – Я приїхав до вас у гості, – зніяковіло сказав він доньці. – Що? Чому ти мене не попередив?
Ми зайняті люди, ми не можемо зараз приймати гостей, – роздратовано відповіла дочка. Інші його діти відреагували аналогічним чином, залишивши його почуватися небажаним та відкинутим. Однак на доnомогу йому прийшла дружина його онука , Ольга. Вона, дівчинка, що виросла в дитячому будинку, перейнялася самотністю дідуся. Ольга з чоловіком відвідали Івана Петровича, прихопивши із собою його правнука, та запросили його відзначити з ними сімейну урочистість. На святі Ольга оголосила, що вони з чоловіком хочуть, щоб Іван Петрович жив із ними у місті. Іван Петрович погодився, зворушений добротою дівчини, яка навіть не була його kровним родичем. Того ж вечора до нього підійшли його власні діти, сkаржачись на ситуацію, що склалася, і на «зруйновані» плани. Ольга стала на захист Івана Петровича, не давши іншим його образити. Зрештою, Іван Петрович залишив своє сільське життя та переїхав до нової родини. Він дізнався, що іноді чужі люди можуть бути добрішими за рідних.
