Проживши у шлюбі з чоловіком двадцять років, я дійшла усвідомлення того, що більше не хочу продовжувати жити так, як ми жили. Це було нелегке рішення, але я усвідомила, що треба вибачитись за все. Ми одружилися дуже молодими, коли мені було вісімнадцять, а йому дев’ятнадцять: це було моє перше kохання. У перші роки нашого шлюбу у нас народилося двоє дітей, і нас поєднувала турбота про них. Ми брали їх із собою на канікули, в кафе та ресторани, і намагалися забезпечити всім, чого вони потребували.
Коли наші син і дочка виросли, я зрозуміла, що не залишилося нічого, що пов’язувало б мене з моїм чоловіком. Спочатку я не наважувалася зізнатися в цьому самій собі… Наші стосунkи просто видихнулися, і між нами не було нічого, крім нерозуміння та порожнечі. Не було спільних тем для розмов, і ми навіть спали у різних ліжках. Я вирішила піти, але щось утримувало мене. Я не розуміла, чи це було звичкою або маленькою краплею почуттів, які залишилися у романа. Якось моя сусідка збиралася до Німеччини по роботі і запросила мене з собою. Я прийняла її пропозицію, сподіваючись, що зможу провітрити мозок, та й заробити трохи грошей.
Я пропрацювала близько шести місяців, познайомилася з новими людьми і дізналася про звичаї та менталітет нової країни. Все це було для мене новинкою, і я почала сприймати життя по-іншому. Після роботи я поверталася додому і багато думала про своє життя. Я вирішила впустити у своє життя нового чоловіка. Я все одно планувала роз лучитися, то чому б і ні? Так з’явився Ярослав – харизматичний чоловік, який умів дотепно жар тувати, і нам завжди було весело. Але всього через місяць я почала дратуватися на нього так само, як і на мого чоловіка. Я усвідомила, що проблема була не в чоловіках, а в мені самій. Я почала бачити свого чоловіка в іншому світлі. Він був доброю, доброзичливою і добродушною людиною. Я не могла повірити, що всього півроку тому знаходила його нудним та дурним. Поїздка за кордон пішла мені на користь. Тепер мій чоловік став для мене найкращим у світі!
