Світлана жила в маленькому селі, де вона гарно навчалася в школі і виявляла особливу любов до математики. – Мені дуже подобається математика. Це як головоломка, яку треба вирішити, – сказала вона своїй подрузі Олені, – я хочу nродовжити навчання, вже мрію вступити до університету. – Я впевнена, що в тебе це вийде! – говорила Олена, – але твоїм батькам треба буде знайти спосіб тобі це забезпечити. Батьки Світлани не були багатими і вони не могли дозволити собі відправити дочку до університету.
Вона знала, що мала знайти спосіб зробити це сама. Отже, Світлана почала шукати роботу. – Ніхто не хоче наймати таку молоду дівчину, як я, – сkаржилася вона батькам, – але мені треба знайти роботу, щоб я могла відкладати гроші на університет. Якось Світлана побачила вакансію посудомийки у ресторані. Вона вирішила спробувати. Після кількох місяців роботи, довгих годин переживання, втомливої фізичної праці, вона вже звикла до нього. Одного разу постачальник прийшов до ресторану для доставки продуктів.
Він залишив необхідні документи на столі, і Світлана помітила, що вони були порожні. Вона швидkо розрахувала підсумки у своїй голові та заповнила документи. Постачальник був вражений тим, як швидко та точно вона це зробила. – Як ти це робиш? – Він спитав Світлану. – Це легко для мене. Я люблю математику, – відповіла вона. Постачальник попросив її вирішити ще кілька складних розрахунків і Світлана зробив це без особливих зусиль. Вражений її навичками, він запропонував їй роботу як бухгалтера з обіцянкою сплатити її підготовчі курси. – Я не можу в це повірити, – сказала Світлана своїм батькам, – у мене є робота, яка мені подобається, і вони оплачують моє навчання. Тепер Світлана працює бухгалтером та паралельно навчається в університеті. – Я така вдячна за можливість вивчити те, що я люблю, – сказала вона з усмішкою, – ну, я, звичайно, людина-удача!
