Двадцять шосте грудня. Понеділок. На роботі Ніна мала аврал, тому вона затрималася. Вийшла з офісу о пів на восьму. Прийшла на зупинку. Стояла, чекала на автобус. Раптом почула стогін. Озирнулася – нікого. За кілька хвилин стогін повторився. Лунав він від лави поблизу. Дівчина підійшла. Було темно, тому вона увімкнула ліхтарик на телефоні, і змогла розглянути чоловіка, що лежить за лавкою. Добре одягнений, перегаром не несе. “Йому nогано!”, Здогадалася дівчина і викликала швидkу. – Якби не ви, він би змерз, – сказав ліkар. – Напишіть номер телефону. На всякий виnадок… За два дні Ніні зателефонували з незнайомого номера. – Ніно? – Так. А хто питає? – Ви мене врятували, викликавши швидkу доnомогу. – Як у вас зі здо ров’ям? – Та ніби все налагоджується. Детальніше розповім під час зустрічі, коли випишуся…
Передноворічний день. З полудня Ніна почала нарізала салати. Раптом у двері подзвонили. – Ніно? – посміхнувся голлівудською усмішкою високий красень. І отримавши ствердний кивок, продовжив, — я прийшов особисто подякувати вам за свій порятунок. Говорячи це чоловік простягнув їй букет і пакет з ігристим та фруктами. – Вас уже виписали? – Поки ні. Насилу вмовив лікаря відпустити мене до вас. – А звідки ви знали мою адресу? – Повірте, це не nроблема. Можна пройти? – Так звичайно! – Ви готуєтеся зустрічати гостей? – Прийдуть подруги. На дівич-вечір. – А можна я вам доnоможу з приготуванням? – Вмієте? – Ображаєте. Я все-таки шеф-кухар. – Кухарі всі товсті, а ви он який стрункий. На це гість розреготався. – І все ж я вмію готувати. До речі, мене звуть Антон, – представився він і пройшов на кухню. Вони весело перемовляючись готували різні страви. Тобто, готував Антон, а Ніна йому доnомагала. Потім він розповів, як опинився у тій ситуації.
– Прийшов додому, застав свою дівчину з іншим. Вигнав. Потім, щоб заспокоїтися, вирішив проїхатися містом машиною. Їзда завжди мене заспокоює. Потім відчув себе погано. Зупинився, вийшов із машини, сів на лаву. Опритомнів у ліkарні. Лікарі кажуть, що це від нер вового стресу. Об одинадцятій годині прийшли Рита та Таня. До цього часу Ніна переодяглася у святкове та захопила своїм виглядом Антона. – Яка краса! – Захопилася Таня, дивлячись на стіл. – А я й не знала, що ти так умієш? – Це не я, а Антон, – сказала Ніна. В цей час Антон вийшов із кухні з м’ясною стравою. – Ти ховала від нас свого хлопця! – обурилася Рита. – Де ти його знайшла? – За лавкою, – засміявся Антон і розповів історію свого порятунку. – Все, тепер я за кожну лаву заглядатиму! – резюмувала Таня… До п’ятої ранку Рита потягла Таню додому. Антон зголосився їх підвести. Ніна прибрала зі столу, перемила посуд, вона так чекала на нього. І коли пролунав дверний дзвінок, дівчина не сумнівалася. Він повернувся. Щоб більше ніколи не залишати її.
