Кілька років тому я проводила в останній шлях свого чоловіка. Залишилася одна – у величезному будинку. Діти давно виросли – вони вже мають свої сім’ї. Син одружився з дівчиною з іншого міста, так і переїхав до неї. А донька залишилася у нашому районному центрі. Чоловік у неї – із сусідньої вулиці. Павло – відмінний чоловік і зять: ніяких шкідливих звичок, працює чи не добу безперервно. Дітей народ жували чи не щороку. Коли на світ з’явилася четверта дитина, донька сказала, що не справляється одна. Довелося забути про своє життя і присвятити себе онукам. Друзі хором казали, що я маю бути зразковою бабусею. Тільки от у неї не одна дитина – а цілий дитячий садок.
Мені 54 – і сил у мене вже не стільки, скільки було в молодості. Я, звісно, дуже люблю своїх онуків. Всіляко доnомагаю дочці: когось у садок відводжу, іншого в школу проводжу, зустрічаю, готую їм, роблю з ними уроки, купаю, одягаю. Щовечора, повертаючись додому, я вмиваюся і одразу лягаю спати, оскільки вимотуюсь за день з дітьми на повну. Тиждень тому подруга сказала, що в неї на прикметі є шикарні путівки до Єгипту – за бюд жетною ціною. Запропонувала поїхати, і я погодилася. Коли донька дізналася, що я хочу у відпустку – влаштувала грандіозний сkандал. Мовляв, я мушу доnомагати їй з дітьми, а не по курортах мотатися. Я нікуди не поїхала, але з того дня до доньки я більше не ходила.
Не знаю чому, але я різко втомилася від такого життя. Вона кілька разів дзвонила і питала, коли прийду, але я всіляко ухилялася і залишалася вдома. Два дні тому ми сиділи з подругою та пили чай на кухні. Раптом почула із двору якісь дивні звуки. Подивилася у вікно – а там до під’їзду підходить моя донька і веде із собою трьох онуків. Я підморгнула подрузі, ми вимкнули світло в передпокої і вдали, що вдома нікого немає. Вона дзвонила хвилин п’ять, стукала, а потім пішла. Вчора я сходила до офісу, де пропрацювала багато років, і попросила начальника взяти мене назад. Він із радістю погодився. Сьогодні я починаю нове життя – для себе. Впевнена, що роблю правильно.
