У будинку не прибрано. Обід не приготовлений, Дружини вдома немає. Діти невідомо де. Звичайно, вони далеко не діти: синові – двадцять, а дочці – вісімнадцять. Олексій поставив чай, дістав із холодильника ковбасу та сир. І почав вечеряти, один. Ось і дружина повернулася, зайшла на кухню, торкнулася чайника, посміхнулася: – Як хочеться чаю, на вулиці холодно. – Іро, мене це починає дратувати. Розумію, що ти також працюєш. Але ти й удома господиня, а в нас, незрозуміло, що в хаті коїться.
Увечері Ірина дістала телефон і почала обдзвонювати своїх подруг. Домробітницю треба було швидше знайти . Години дві займалася пошуками, вже чотирьох подруг обдзвонила. Зрештою знайшла. Вона у Бондаренка працювала. Її всі розхвалю вали. Будинок у чистоті тримає і готує добре. Минуло кілька годин, коли пролунав дзвінок у відповідь від подруги: – Все, знайшла я цю хатню робітницю. Звати Юля. Вона не nроти. Я їй твою адресу дала. Сказала, щоб вона до тебе завтра о восьмій вечора підійшла.
Тільки, Ірино, у неї там якісь nроблеми, їй жити нема де. Ти там їй кімнатку знайдеш? – Знайду. – Тоді я тобі скину, про всяк виnадок, телефонний номер. Ірина із чоловіком мала сімейне підприємство, яке приносило дуже неnогані гроші. Основну роботу на цьому підприємстві виконував, звісно, чоловік. Нещодавно син почав доnомагати йому. Сама Ірина займалася переважно адміністративно-господарською роботою, командувала техніками. І, звісно, контролювала бухгалтерію. Хатня робітниця у них була дуже хороша. Тримала будинок завжди у чистоті. Готувала смачні страви. У Олексія з Іриною діти незабаром обзавелися сім’ями та своїми будинками. Тепер кожен жив сам собою і займався своїми справами. Ніхто не думав про будинок .
