Батьки душі не мали у своєму сині. Вони приділяли кожну секунду свого часу дитині, намагалися дати все найкраще. Однак коли настав час виходити з деkрету, виявилося, що місць у дитячому садку немає. Вони домовилися із сусідською бабусею, що вона доглядатиме хлопчика. Спочатку все було нормально, але одного разу батько дитини помітив дивну картину. “Няня” сиділа на лавці і розмовляла з іншими старенькими, а синок грав недопалками прямо в калюжі.
Подружжя вирішили, що час зав’язувати цією справою. Тільки куди подіти дитину? Вирішили брати із собою на роботу. Працювали обоє батьків у виправній колонії. Начальство спокійно поставилося до того, що дитина буде разом із татом і мамою, і увійшло до становища молодих батьків. Загалом їм дозволили брати малюка з собою на роботу. На щастя, мій брат пробув там лише кілька тижнів, адже для нього знайшли місце в саду. Походив він місяць-другий у дитячий садок, і тут вихователька заявила, що завідувачка хоче їх бачити у себе в кабінеті.
Там на них чекала ціла тирада: — Ну, як таке може бути? Ви ж молоді, благополучні, прогресивні люди, а ваш син розмовляє в садку “блатною” мовою. Він матюкається як шевець. Ще й у курсі, де використовувати нецензурну лайку. Вчора він колготи надіти не міг, то ми стільки нових слів з його вуст почули! Якщо ви не виправите ситуацію, я писатиму скаргу до органів опіки! Батьки пояснили завідувачці, що син якийсь час пробув у виправній колонії. Вона повірила їм на слово, але зажадала вжити якихось заходів. Найцікавіше, що вдома подібних слів син не використовував, лише у садочку вільно висловлювався. Згодом він забув “блатну” мову, і все налагодилося. Тепер мій брат – прекрасний лікар, а його “бурхливе” минуле не дається взнаки.
