Сергій Петрович благав дочку Любочку відпустити його додому. Він приїхав у місто, щоб залишитися з нею на якийсь час, а Люба не відпускала його, бо вважала, що старому важко жити одному в селі. Люба була єдиною дочкою своїх батьків, і обидва її батьки сумлінно справлялися зі своїми обов‘язками, оскільки її мати не могла більше мати дітей. Однак вони ростили Любу як єдину троянду в саду. Люба виросла у селі, а потім поїхала вчитися до міста. Там вона познайомилася з Олексієм, місцевим хлопцем із доброї родини, і вони одружилися після того, як Люба закінчила навчання.
Через два роки у них наро дився син, але дружина Сергія, мати Люби, пішла з життя, коли Люба була ваrітна. Минуло двадцять років, і Люба з Олексієм вирішили більше не заводити дітей, оскільки хотіли зосередитись на забезпеченні сім’ї. Тоді ж постало важливе питання: як бути з батьком Люби. Дітям потрібно було знайти рішення, оскільки батько Люби не міг жити один. Люба подумала залишитися з батьком у селі, але Олексій із сином вирішили відвезти його до міста. Через деякий час дід Сергій почав просити дочку дозволити йому повернутися додому.
Він би й радий залишитися в місті, тим більше, що будинок у Люби був величезний, але в нього самого було господарство, над яким він працював роками. На щастя, Любі вдалося знайти рішення: сусідка батька в селі, Марія Яківна, дуже любила возитися на городі, і сама зголосилася доглядати і ділянку діда Сергія . Щомісяця старий повертався до себе, перевіряв, як у нього йдуть справи, а потім їхав назад у місто, до дочки та kоханого онука. З будь-якої ситуації можна знайти вихід, якщо дуже хотіти!
