– Оленка на Новий Рік готуватиме “оселедець під шубою”? – запитала Галина Володимирівна. – Можливо, – знизав плечима Сергій. – Не “можливо”, а хай готує! Скажи їй хай і нам заразом робить. Порцією більше, порцією менше – різниці ніякої. – А чому ти сама про це не попросиш свою невістку? – Чого це я в неї маю просити? Сама має здогадатися! – Але ж вона не Ванга, щоб передбачати твої бажання, – посміхнувся син. – Тут багато розуму не треба. А ти, як тільки одружився, одразу ж мати не потрібна стала.
До речі, передай їй, хай і Вікі теж порцію зробить. – Сестрі давно час самій навчитися готувати. Вийшла заміж, а ти досі їй готову їжу везеш… Коли Олена повернулася додому з роботи, Сергій розповів про прохання матері. – Але вирішувати тобі, – сказав чоловік нарешті дружині. Олена, повечерявши, подзвонила свекрусі. – Галино Володимирівно, “оселедець під шубою” я готувати не планую. На цей салат йде дуже багато часу. Якщо вам дуже хочеться, то зможу знайти час.
Але, натомість, ваша Віка зробить у мене вдома генеральне прибирання, а ви приготуєте для нас все те саме, що готуєте для своєї дочки. Баш на Баш. Так буде правильно. – Нахабниця! – обурилася свекруха. – Це ви про себе? – Про тебе! Ти маєш мене поважати. – Поважати та прислуговувати – суть різні речі. Ні ви, ні ваша Віка не працюєте. Часу у вас багато. Можете самі собі все наготувати. І не думайте, що я помиляюся з приводу вашого ставлення до мене. Догоджати вам, заради скороминущої посмішки, і кинутого через плече “дякую”, я не збираюся. Бажаю вам здо ров’я та довгих років життя. Далі від мене… Сергій не сумнівався, що якщо Олена щось вирішила, то міняти своє рішення не буде. Але він не міг ображатися на дружину. Який привіт, така відповідь. Мама отримала у відповідь від невістки таке саме ставлення, яке сама до неї демонструє. Була б лагідною, отримала б у відповідь ласку…
