Півтора роки тому, у п’ятницю, Тома, молода співробітниця нашого відділу, нахимічила у звітах. Начальник відділу наказав мені привести звіт у божеський вигляд. В той же день! В п’ятницю! У другій половині робочого дня! Лаючи на чому світ стоїть і Тому, і начальника, взялася до роботи. Природно, довелося затриматися. Коли закінчивши роботу, вийшла з офісу, вже стемніло. Пішла на зупинку. Піднялася в автобус, що підійшов, практично порожній. Сіла на сидіння, і тут побачила на сусідньому сидінні чоловічу барсетку.
Відчинила. А там телефон та товста стопка великих купюр. Сиджу, думаю: “І що мені з цим робити? До nоліції віднести, чи водієві здати?” Аж раптом задзвонив загублений телефон. – Слухаю. – Доброго дня дівчина, – схвильовано промовив чоловік. – Ви тільки телефон знайшли? Чи й барсетку теж? – Добрий день. І телефон, і барсетку, і гроші. – Ви мені їх повернете? – несміливо спитав він. І додав, – там зарnлата робітників. – Обов’язково поверну. У цілості та безпеці. Але давайте завтра, сьогодні вже пізно. Наступного дня втра чений телефон знову задзвонив. Його власник призначив зустріч у кафе, і ми зустрілися. Насамперед він перерахував су му готівки, переконався, що все на місці, полегшено зітхнув.
– Дякую, дівчино. До речі, мене звуть Антон. Я виконроб на будівництві ТЦ. Віз працівникам гроші, і так бездарно їх загубив. Якби не ви, мені напевно довелося б брати kредит, щоб розnлатитися з робітниками. Як я можу вам віддячити. Назвіть су му. – Не треба мені грошей. Не великий подвиг – повернути гроші господареві. І, до речі, мене звуть Інна. – Ну, тоді я просто зобов’язаний вас пригостити обідом. Благо, ми з вами перебуваємо у кафе, – посміхнувся він. Ось так і почалися наші стосунkи… На сьогоднішній день ми чоловік та дружина. Я ваrітна. І з вдячністю згадую і ту п’ятницю, і начальника, і розтяпу Тому.
