Ми з подругою дружимо вже майже чверть століття. Незважаючи на значну різницю у віці, у нас багато спільних інтересів і тем для розмов. Коли ми познайомилися, на подвір’ї були дев’яності роки. Вона приїхала в столицю, їй потрібна була постійна робота, шукала будь-який підробіток. Так ми і познайомилися. Мережевий маркетинг зазнав фіаско. Нам довелося закрити свої двері. Ми пережили кризу і продовжували спілкуватися. В результаті у нас виявилося багато спільного. У нас двоє дітей, обидва закінчили університет, і у наших чоловіків є спільні інтереси. Наші старші діти також мали однакові імена. Вона також попросила мене стати хресною мамою її старшої дочки. І я з ентузіазмом погодилася. Йшли роки, діти росли. Все було гладко. Поки не настав такий момент…
Якось пізнім осіннім днем я сиділа у неї вдома. Було близько одинадцятої години вечора. Її дочка ще не прийшла. Мати виглядала стурбованою. За її словами, дочка зустріла нового хлопця, і він їй не сподобався. Я попрощалася з нею і її чоловіком і пішла додому. На сусідньому дитячому майданчику я помітила двох молодиків. Дізнавшись Оксану, я підійшла до них. По виразу обличчя пари я зрозуміва, що щось сталося. У дівчини були опу хлі очі. Від холоду вона вже посиніла. На моє запитання, що сталося, вона знову заридала. Я відразу зрозуміла, що відбувається. На питання «Ваrітність?» було отримано позитивну відповідь. Хлопець відмовляється одружитися. Ми разом пішли до її батьків.
Мати стала кричати, істерити. Я запропонувала хрещениці переїхати до мене. Але тут моя подруга звинуватила мене в тому, що я хочу забрати у неї доньку. Ми посварилися, і вона вигнала мене. Через рік ми зустрілися. Вона гуляла з онуком. Ми помирилися, і вона запитала: “Зізнайся, ти й справді б прихистила тоді мою доньку, ти б пішла на це? Адже вона ж тобі не рідна. Як би ви виживали?» Я подивилася на неї і сказала: «Я була впевнена, що ти її не виженеш».
