Родом я з невеликого села. З дитинства мене виховували мама з бабусею. Батько пішов із сім’ї, коли я був зовсім маленьким, і з того часу ніколи не цікавився моїм життям. Я не бачив жодних перспектив для свого життя, оскільки з кожним роком нам ставало дедалі гірше. Коли мені виповнилося 17 років, я почав хапатися за різні підробітки. Можна сказати, на їжу я заробляв собі сам. У школі я не надто добре навчався. Іноді міг бути відсутніми тижнями. Після закінчення мене забрала сестра бабусі – Марія, яка жила зі своїм чоловіком.
Вони не мали дітей, а квартира у них знаходилася в центрі столиці. Марія з чоловіком доnомагали мені всім, чим могли: куnили одяг, відгодували, сnлачували мені спортивні секції. А потім заповідали мені квартиру, оскільки я був їхнім єдиним спадкоємцем. Все, що мені залишалося, це добре вчитися в універі, щоб у майбутньому здобути нормальну роботу. Зі мною у групі навчалася дівчина. Спершу ми просто спілкувалися, а потім почали зустрічатися. Вона була дуже доброю і спокійною людиною. Але мене бентежив один факт: Марія була nроти цих від носин, говорила, що мені треба думати лише про навчання.
Далі вона почала натякати мені на те, що Оксана зі мною лише через квартиру, оскільки власного житла вона не має. Коли я поділився своїми переживаннями зі своєю коханою, вона сказала, що дуже сильно мене любить, і їй байдуже, де ми житимемо. Дійшло до того, що Марія поставила мене перед фактом: або я роз лучаюся з Оксаною, або вона викреслює мене із заповіту. Я вибрав своє kохання. Але автоматично переді мною постала проблема: і де мені тепер жити? Оксана жила у гуртожитку зі своєю сестрою. Місця в цій кімнаті для мене просто не було. Грошей на оренду квартири я не міг заробити, бо ще нікуди не влаштувався. Як же вчинити у такій ситуації? Роз лучитися з Оксаною та повернутися додому? Чи стояти на своєму? І будь – що буде…
