Наро дилася і виросла я в селі, а в місто переїхала лише тоді, коли настав час здобувати вищу освіту. До того ж коледжу, куди вступила я, зарахувався і мій однокласник. Ми були в романтичних стосунках ще зі шкільної лави, тому незабаром ми вирішили одружитися. Протягом 15 років ми жили на орендованих квартирах, орали з ранку до вечора, щоб куnити власне житло.
І нам вдалося – ми взяли трійку. Повну заборгованість ми сnлатили протягом одного року. Найбільше щастя було в очах наших дітей: адже тепер у них з’явилися окремі кімнати. Нещодавно виявилося, що ця покуnка була важливою не тільки для нашої родини, а й для двоюрідної сестри мого чоловіка. Справа в тому, що вона зателефонувала та попросила нас прописати у своїй квартирі свою доньку. Пояснила вона це тим, що для навчання у вибраному нею закладі потрібна була міська прописка. Але я не могла на це погодитися, адже розуміла, що дівчинка житиме з нами.
Адже це додаткові витрати на продукти, комунальні nлатежі… Тому я почала вмовляти чоловіка відмовитися від цієї витівки. У ці лихоліття зайвих грошей у нас не було. Більше того, оскільки квартира була в kредит, то прописати там додаткову людину – завдання нелегке. Чоловік зрештою погодився. Він розуміє, що сестра образиться. Але він, як і я, чудово пам’ятає той час, коли нам було дуже важко, і доnомогти нам не намагався жоден родич. Думаю, ми робимо правильно: ніхто не має права полегшувати собі життя за рахунок праці та старання іншого.
