Був звичайний суботній день. Я їхав в село до мами з міста, куди я тоді переїхав по навчанню. Людей в автобусі було дуже багато. Мабуть, багато хто хотів сховатися від міського гулу і спеки, ось і було там тільки одне вільне місце. На одній зупинці в автобус увійшла жінка з двома підлітками. Наша нова попутниця відразу заявила, що за місце вона nлатити не буде, так як мер міста ще кілька років тому вручив їй почесну нагороду «Мати-героїня». Наш водій здавався таким втомленим … він навіть не глянув на жінку, лише кивнув головою і рушив.
Дамочка обвела весь автобус поглядом і зупинилася на одному вільному місці поруч зі сплячою дівчиною. Саме до цієї дівчини наша Мати-героїня і підійшла. – Пора прокидатися, соня. Тут тобі не спальня, — на хабним тоном сказала вона, штовхнувши дівчину з місця. Бідна відкрила очі і кілька секунд дивилася на жінку з нерозуміючим поглядом. Потім вона все ж прийшла до тями і сказала:
– Я 2 тижні тягалася по судах, не могла і на секунду очей зімкнути. Зі свого вже оплаченого місця я вставати не збираюся. Хочете-можете сісти поруч, ні – Ваш вибір. Більшого я запропонувати не можу. Нахабна дамочка поглядом шукала підтримку в рядах пасажирів, але ніхто на її захист не встав, адже ми не знали, через що пройшла та Спляча Дівчина… та й в цілому, вона займала своє, заздалегідь оплачене місце, а підлітки могли і на ногах трохи постояти. Це ж нешкідливо здо ров’ю.
