Все це було як грім серед ясного неба. Адже ми прожили душу в душу 10 років, маємо двох дітей. Жили ми в моєму будинку, що знаходився у селі. Разом із чоловіком ми мріяли про те, що збудуємо шикарний будинок, і переїдемо жити туди всією родиною. Але в якийсь момент грошей стало kатастрофічно не вистачати, тому все затягувалося. Якось Руслан оголосив, що хоче третю дитину. Я теж дуже хотіла, але повертатись назад у деkрет я не хотіла. Одного ранку в суботу Руслан розбудив мене і сказала: -Я зібрав речі. І йду.
Я не зрозуміла, про що він каже, але подумала, що, швидше за все, він поїхав на заробітки. -Я розлюбив тебе, і переїжджаю в інше місто – пояснив він. Поки я приходила до тями, Руслан завів машину і поїхав. Діти теж прокинулись і почали питати мене, а куди це поїхав тато. Я не могла їм нічого відповісти. Тільки лежала на ліжку і цілий день nлакала. Руслан подав на роз лучення. Він залишив нам все майно, nлатив алі менти, щоправда, мінімальні. Поклав він на мої плечі також незакінчене будівництво. Оскільки наближалася зима, нічого завершити я не змогла б. Я вирішила їхати закордон на заробітки.
Мама ж перед моїм від’їздом пообіцяла знайти майстрів та завершити будівництво. Минуло кілька місяців. Я вже хотіла перевозити до себе дітей, як зателефонувала мама та повідомила, що приходив Руслан. Він розповів мамі, що перебуває у дуже важкому фі нансовому становищі та просив її повернути хоча б частину тих грошей, які він витратив на першому етапі будівництва. З одного боку, kолишній чоловік має рацію – по справедливості. Ідучи, він забрав лише одяг. Але, з іншого боку, його ніхто не просив цього робити. Це було лише його рішенням. Як би там не було, я поки що думаю, як краще вчинити в такій ситуації.
