– Та як вона могла?! – обурилася Ніна і витерла сльози. – Не спитала! Не порадилася! Це ж треба додуматися – прийти в чужу квартиру і хазяйнувати там, як у себе вдома! Ніякої поваги! Господи, за що це мені? Все життя з нею возилася, і ось вона – подяка! Їй, бачте, життя моє не подобатися! На своє подивилася б! Сидить у своїй квартирці і думає, що щастя впіймала. Ні чоловіка хорошого, ні роботи нормальної – віддалена якась на компʼютері. На що людина живе? А ще береться мене розуму вчити! Та я давно вже забула те, про що вона тільки починає думати! Остання думка підняла Ніну з крісла. Жінка пішла на кухню, поставила чайник, підійшла до вікна. Дивлячись на панораму святкового, сяючого яскравими вогниками міста, вона знову розплакалася. – Всі люди як люди, до Нового року готуються, – пробурмотіла Ніна. – І тільки в мене немає ніякого свята… Одна, як перст… Засвистів чайник. Ніна, поринувши у спогади, навіть не помітила цього… Їй було двадцять, коли мама у 45 років народила другу дитину. Дівчину це здивувало – навіщо, мовляв, мамі така морока? – Не хочу, щоб ти залишилася зовсім одна, – пояснила мама. – Це так чудово, коли в тебе є сестра. Ти зрозумієш. Потім.
– Я і зараз розумію, – сказала тоді Ніна байдуже. – Тільки врахуй – я з нею возитися не буду. У мене своє життя. – Немає в тебе тепер свого життя, – усміхнулася мама. Ці слова виявилися пророчими… Сестричці було всього три рочки, коли мами не стало… Батька не стало ще раніше. Вся турбота про сестру лягла на Ніну, яка, по суті, замінила Наталці матір. Та років до десяти її мамою й називала. Заміж Ніна так і не вийшла. Причиною сестричка не була – просто не зустрівся той, єдиний, який зумів би підкорити її серце. Та й зустріти його було особливо ніде. Ніна нікуди не ходила, розважатися не прагнула – дім, робота, сестра, дім, робота, сестра. Миттєво подорослішавши після того, як не стало батьків, дівчина все своє життя присвятила сестрі – виховала, вивчила. Нині Наталя вже доросла, живе самостійно. Збирається заміж. Часто буває у Ніни – сестри дуже близькі, хоча дуже відрізняються за віком, характером і поглядами на життя. Ніна, наприклад, надміру ощадлива. Її квартира давно перетворилася на склад старих, давно непотрібних речей. пошукати, то можна знайти халат, який вона носила років десять тому, коли була значно стрункішою.
Або квитанції з оплати комунальних за рік так двохтисячний. На кухні у Ніни було повно тріснутих чашок, вищерблених емальованих каструль, сковорідок без ручки. Жінка давно не використовує їх за призначенням, але й не викидала – шкода ж, а раптом знадобляться? І ремонт у квартирі, навіть косметичний, вона давно не робила. І не тому, що грошей немає, а тому, що «шпалери ще цілі». Звичка економити на собі, і власному комфорті заради сестри зробила свою справу… Наталя ж була зовсім інша – весела, легка на підйом. У неї вдома все найнеобхідніше. Ніяких складів! Тільки те, що потрібно. Дівчина навіть правило собі завела: «Якщо річ жодного разу не знадобилася протягом року, то пора її позбуватися!» Тому в квартирі Наталки було світло, просторо, дихається аж легко… Скільки разів вона пропонувала Ніні: – Давай зробимо в тебе ремонт. Заодно речі переберемо, бо скоро тобі самій місця тут не залишиться. – Я нічого не викидатиму і нічого не хочу міняти, – відповіла Ніна. – І ніякий ремонт мені не потрібен. – Як не потрібен? Ти тільки подивися на свій коридор! Цим шпалерам – сто років вже! Заходиш, як у підвал.
А нагромаджений мотлох стільки енергії забирає, ти навіть не уявляєш! Так і заслабнути можна, – вмовляла сестру Наталка. Але Ніна вкотре відмахувалася… І тоді Наталка вирішила зробити сестрі сюрприз. Вона захотіла зробити ремонт сама! Нехай побачить і відчує різницю між тим, що було і що стало. Як сюрприз вона обрала той самий коридор – там було мало меблів і зовсім небагато речей. За тиждень до Нового року, коли Ніна пішла на добу на роботу, Наталя зі своїм нареченим Миколою прийшли у її квартиру. Ключі сестри давно мали від обох їхніх квартир. Наталя з Миколою зняли старі темні текстурні шпалери і поклеїли нові – гарні, салатового кольору, із золотавим малюнком. Потім вони розставили старі меблі на місця і пішли. Розпоряджатися речами сестри Наталя не наважилася… Ніна втомлена прийшла з роботи додому. Вона відкрила двері і зайшла в свою квартиру. Жінка увімкнула в коридорі світло, озирнулася навкруги і раптом вискочила назад за двері! Ніна подумала, що щось наплутала. Вона підвела голову і подивилася номер квартири. – Все правильно… Моя… – пробурмотіла вона і зайшла назад. Вона уважно оглянула коридор і раптом усе зрозуміла. Наталка!
– Та як вона посміла?! – обурилася Ніна. Ніна набрала номер сестри, відчитала її по повній програмі і кинула слухавку. Через пів години Наталка з’явилася сама. – Хто тебе просив? – зустріла сестру Ніна. – Ніночко, я ж просто сюрприз хотіла тобі зробити. Подивися, як гарно вийшло – чистенько, світло, просторо, – виправдовувалася Наталка. – Не смій хазяйнувати в моїй хаті! – Ніна ніяк не могла зупинитися. Неприємні слова так і сипалися на адресу Наталки. Зрештою, дівчина не витримала: – Все, досить! Живи у своєму смітнику так, як ти хочеш! Ноги моєї тут більше не буде! – Що, правда не подобається?! Втікаєш? – Шкода мені тебе, – тихо відповіла Наталка й пішла… Пішла і не дзвонить уже тиждень… Ніколи сестри не сварилися так надовго. А тут ще Новий рік на носі. Невже вони зустрічатимуть його окремо? Ніна вийшла в коридор, присіла на стільчик. – А й справді, просторіше стало, – подумала вона й уявила, як Наталка з Миколою клеїли шпалери. Як вони старалися – жодної складочки немає, як уявляли здивування на її обличчі. – І чого я вчепилася? – подумала Ніна. – Так же ж і дійсно набагато краще.
Світліше. І на душі радісніше. Може, сестра має рацію? Несподівано задзвонив телефон. – Ніночко, – Ніна почула, що Наталка плаче. – Пробач мені. Я не хотіла тебе образити. Навпаки – порадувати хотіла… – Що ти, дівчинко моя, я не злюсь давно вже, – Ніна теж почала плакати. – І пробачати мені тобі нічого – ти абсолютно права і шпалери просто чудові. А після свят почнемо розбирати мій мотлох. Якщо ти не проти звісно… – Звісно, не проти! Допоможу з радістю! А сьогодні? Такий день… Я не уявляю, як зустрічатиму Новий рік без тебе… – Я теж… – Тоді збирайся, – радісно загомоніла Наталя. – У нас все готове, і ялинка, і гірлянди, й свічки. Все як ти любиш… І не метушись, я вже майже все приготувала. Бо я тебе знаю – побіжиш зараз по магазинах. Я ж до останнього вірила, що ми помиримось і разом зустрічатимемо Новий рік. Збирайся і не поспішай. Микола по тебе приїде! Ніна знову підійшла до вікна. Тепер вона дивилася на святкове місто зовсім іншими очима. Вона дивилася й думала: – Дякую тобі, матусю за сестричку…
