– Артуре, привіт!.. Зустрінемось?.. У парку, на нашому місці… Артуру, зателефонував шкільний товариш Арсен. Колись у школі вони створили свій рок-гурт, писали пісні, грали. Після школи їх шляхи розійшлися. І ось, через десять років, старий товариш зателефонував і призначив зустріч… Сеня приніс із собою гітару. Спочатку вони просто розмовляли, згадували шкільні роки та друзів. Потім Сеня заграв, тихенько заспівав, Артур підхопив. Через деякий час вони вже співали на весь голос. Поруч зупинялися перехожі, слухали імпровізований концерт, аплодували, дехто підспівував. Сеня зняв капелюх і поклав на асфальт.
Слухачі швидко наповнили капелюх монетами та куnюрами. – Оксанка, ти не повіриш, ми з Сенею сьогодні, за кілька годин, заробили більше, ніж я за зміну на заводі, – радісно поділився новиною з дружиною Артур. – З Яким Сенею? Як заробили? Де? – розгублено спитала дружина. Артур докладно розповів. – Ти з дуба впав?! Жебракувати надумав?! А про мене, про сина подумав? Що про нас люди скажуть? Жебраками назвуть! – Ми не жебракували. Ми згадали юність, співали собі, на втіху. Народ сам нам гроші давав. – Накоїв чорт знає що, а мені розхльобувати! – З якого часу чесно зароблені гроші – це «чорт знає що»? – образився Артур.
– Ти ще на паперті встань! – Дурепа! – Артур вискочив з хати грюкнувши дверима. Оксана подивилась у вікно. Чоловік сидів на лавці у дворі. Дружина спустилася до нього. – Артуре, пообіцяй мені, що не співатимеш! – Запитала вона у чоловіка. – З якого це переляку. Я люблю співати, заради чого. Я не робитиму цього? – Тому що я такого жебракування не зазнаю! Не дозволю тобі ганьбити мене та сина! Вибирай, чи ми з сином, чи пісні! – Ти добре подумала? Справді хочеш роз лучення? – уточнив Артур. – Так! – Ну що ж, насильно милий не будеш. За речами зайду завтра. Сказавши це, Артур підвівся з лави і пішов. Його дружина залишилася сидіти на місці. Думки у неї плуталися. “Невже це все? І що тепер робити?”
