Ще зі школи мені подобався хлопець один, Максимом його звуть. Ми в той самий університет вступили і там уже почали зустрічатися. Він здавався мені ідеальним, в його обіймах я почувала себе захищено, а очі його були найкрасивіші на світі. Коротше кажучи, kохання- морква, ванільні мрії, і все в цьому дусі. Мої батьки в принципі не втручалися в наші стосунkи довгий час, бо мама вважала наше kохання швидkоплинним захопленням, яке пройде, коли я зустріну когось, на її думку, гідного.
Тільки на останньому курсі Максим зробив мені пропозицію, і я радісна прийшла поділитись новиною з мамою. Вона глянула на мене суворо і така: -Катя, ти за нього заміж не вийдеш. -Мамо, з чого ти взяла? -Я тобі не дозволю. -Але це ж мій вибір. Це моє життя! Мама похитала головою: – Ти ще надто молода і дурна, щоб приймати якісь життєві рішення.
-Мам, але мені двадцять три роки майже! -Усього двадцять три роки. Твій Максим має квартиру? -Ні… -А Машина? -Ні… -А Робота стабільна? -Ні, але ми ж любимо один одного! -Кате, любов’ю ситий не будеш, 3ав’язуй зі своїми Максимами. Мама зробила все, щоб ми роз лучилися. Вона активно мене звела із сином подруги, який відповідав її стандартам про успішність. Ми вже три роки одружені. Я всім забезпечена, але якось зовсім не щаслива, хоча Віктор чудова людина та чоловік. Невже я 3ря колись маму послухала?
