У житті всіх молодих людей буває досить складний період, коли вони вже залишають рідний дім, батьків, і переїжджають, з метою стати самостійними і незалежними людьми. І ось цей час настав і у моєї дочки, якій нещодавно виповнилося 19. Вона закінчила навчання, і так як в нашому селі особливих вакансій не було, хіба що nродавщиці в місцевому кіоску, та вирішила, що роботу шукати вона поїде в місто.
Ось тільки в місті у нас знайомих-то не було, брат молодший ще вчився у нас в школі, тому вийшло, що в місті дочка повин на була жити одна. Цій новині вона, звичайно, була не зовсім рада, ось тільки це було набагато краще, ніж залишитися в селі, де і майбутнього такого не було. У місто ми поїхали на поїзді, і з нами їхала одна старенька бабуся.
Вона почула нашу розмову, і сказала, що вона теж живе в місті одна і рідних у неї там немає. Ми почали з нею говорити, і в ході розмови вона запропонувала свою доnомогу, мовляв, нехай самотні люди доnоможуть один одному. Сказала, що вона може про мою дочку подбати. З її дозволу, моя дочка переїхала до неї. Я якось відразу довірилася цій жінці… І не дарма, адже вже після декількох місяців, моя дочка зізналася, що ця жінка їй стала, як рідна бабуся, і що вона прекрасно справляється зі своєю роботою – турботою про неї.
