Бабуся по батьківській лінії мене виховувала, бо мати я втра тила під час nологів. Мені так, принаймні, сказали в дитинстві. Тато весь час працював, щоб заробити грошей на моє утримання, тому часу на те, щоб зі мною возитися, у нього не було. До того ж він не дуже прагнув, тільки іноді відвідував мене. Жила я у бабусі. Бабуся виконувала всі батьківські зобов’язання, але я ніколи не відчувала любові з її боку, вона все робила механічно, без любові. З її боку я ніколи не отримувала ласки. Вона мене годувала, одягала, водила до школи, робила уроки зі мною, але ніколи не схвалю вала. Якщо я намагалася з нею ділитися своїми переживаннями, бабуся відразу переривала діалог і говорила, що їй все це не цікаво.
Так мене ніби ростили рідні люди, але я відчувала себе серед них зовсім чужий і не розуміла, чим це обумовлено. У дитинстві я боялася запитати. Взагалі був страх, що, якщо я зроблю щось не так, мене відразу здадуть в дитячий будиноk. Мені навіть такі kошмари снилися. Коли мені було тринадцять, батько одружився на тітці Олені і переїхав до неї. Я зовсім перестала його бачити, він тільки гроші відправляв. Я дуже хотіла домогтися бабусиного розташування і добре вчилася, але бабуся навіть жодного разу мені не посміхнулася. Я вступила в університет. У дев’ятнадцять у мене з’явився хлопець, і я переїхала до нього, але про бабусю не забувала і часто її провідувала.
Але вона не подобрішала по відношенню до мене. Нещодавно ми з Андрієм одружилися, і в нас наро дилася донька. Зрештою, я вирішила поставити бабусі несамовитий все життя мене питання: -Бабуся, чому ти мене так не любиш? Бабуся стулила губи. Вона зовсім не хотіла відповідати, але я наполягла. Тут з’ясувалося, що мені все життя брехали. На самому ділі я не дочка свого батька, мати мене народила від чоловіка бабусі, а потім вони розбилися на машині. Я повин на була потрапити в дитбудиноk, але мій, виходить, що зведений брат, умовив бабусю забрати мене. Моє існування нагадувало їй постійно про зраду чоловіка. Йшла я звідти зі смішаними почуттями. Навіщо треба було брехати стільки років? З одного боку, я вдячна Ларисі Михайлівні, але з іншого…
