Хочу вам, дорогі читачі, розповісти свою історію, в якій я дуже вдячна своїй свекрусі за те, що саме вона допомогла мені зрозуміти, що я зовсім не потрібна своєму чоловікові. І саме вона допомогла мені розлучитися з ним. Вона допомогла мені в найважчий період, коли я була дуже втомлена в душі. Наш шлюб з чоловіком я вважала щасливим. П’ятнадцять років-це велика частина життя. І, якщо траплялися часом сварки, вважала за краще розповісти про це свекрусі. Адже Людмила Андріївна завжди здавалася мені майже ідеальною свекрухою і доброю людиною. Вона частенько ставала мою сторону і говорила своєму синові, що сімейне щастя — це терпіння і вміння домовлятися між собою. Навіть коли на світ з’явилася моя крихітка, зі мною поруч була мати і не чоловік, а моя дорога свекруха. Мої батьки працювали і приїхали тільки на тиждень. А мама Людмила жила в сусідньому будинку. Це вона підказувала мені що робити з малюком і вчила як його купати, годувати. Але, при цьому, вона не зациклювалася на нас, ніколи не набридала. Без чоловіка вона залишилася давно. Тому в якості коханого чоловіка у неї значився Іван — не поганий такий чоловік, набагато молодший за неї. Але, після чергового відрядження, Людмила Андріївна приїхала сама не своя. Виявилася, що закохалася. Та не в кого-небудь, а в іноземця. Через три роки вона і переїхала до свого нового чоловіка. Ми хвилювалися і раділи за неї одночасно. Більш того, були їй дуже вдячні. Адже вона ще й залишила в наше використання свою квартиру. Вирішила перестрахуватися і не продавати її, а зберегти, щоб можна було куди повернутися, якщо життя не складеться.
Так вийшло, що в вигляді додаткового заробітку у нашій сім’ї з’явилися ще й гроші від оренди житла. Але саме цей додатковий дохід і був першим поганим дзвіночком. Хоча, звичайно, правильніше сказати — розподіл цього доходу. Мій чоловік став вести себе так, ніби це не його мама надає нам допомогу, а він сам став заробляти набагато більше. Постійні застілля і компанії друзів. Я намагалася пояснити йому, що це не найкращий варіант спільного життя, але виходили постійні суперечки. Гроші йшли як вода в пісок. Тим більше, що у нього з’явилося нове хобі — риболовля. Човни, мотори, спеціальний одяг і спінінги. Все це коштувало дуже дорого, а він купував все найкраще і хизувався перед друзями і знайомими. Дійшло до того, що нас з малюком мало не годували мої родичі, які допомагали мені поки я сиділа в декреті. Людмила Андріївна прилітала до нас в гості. Вона бачила все це, намагалася розмовляти зі мною і своїм сином. Намагалася сказати, що ми не зовсім правильно чинимо, якщо буде так тривати і далі, то ми не зможемо зберегти сім. Але мій чоловік нічого не хотів слухати. А я часто нудьгувала одна в будинку. І ось сталася дивна подія. В черговий раз, коли приїхала моя свекруха, не стала попереджати про це. Добралася до нас на таксі, а ми зовсім нічого не знали про її візит. Я займалася дитиною. Чоловік поїхав на чергову риболовлю і його вже кілька днів не було вдома. Приїзду свекрухи я дуже зраділа, адже вона мені завжди допомагала, привозила нам різні гостинці і смакоту.
Але на цей раз все пішло не за звичним сценарієм. Спершу вона запитала, чому я відпускаю свого чоловіка постійно на риболовлю і не вимагаю, щоб він нам допомагав. Я пояснила, що він мене не чує і все закінчується виключно спорами і непорозуміннями. Навіть якщо він і залишається вдома, то не поспішає допомагати. А всім своїм виглядом показує, що його змусили відмовитися від відпочинку і гарної поїздки. Та ще й все йому не так цілі вихідні, що я ніяк і ні в чому не можу йому догодити. Вже краще я сама буду справлятися, ніж з таким помічником. — Тоді чому ж у тебе все так брудно і не прибрано, якщо «сама»? — запитала мама Людмила. Я розгубилася. Вона ніколи не говорила подібних речей, і на цей раз вона не була зі мною чемною і лагідною. З тих пір свекруху немов підмінили. Вона зовсім перестала мені допомагати і робила мені нескінченні зауваження по господарству, дорікала у всьому. Моя дорога друга мама, перетворилася в холодну і черству людину. Навіть чоловік мій став мене захищати і говорити, що не така я вже й погана господиня. Хоча робив він це не часто. А сваритися мені з нею йому не хотілося, я дуже люблю і поважаю цю жінку. Так що тепер у нього була додаткова причина поїхати з друзями на річку. Черговий приліт моєї свекрухи став останньою крапкою. Малюк захворів і погано спав, чоловік знову залишив мене без допомоги, та ще й Людмила Андріївна почала тикати мене носом в недостатньо добре помиті кути і почищену ванну.
Коли чоловік повернувся, я задала питання ребром: або він переглядає своє ставлення до сім’ї, допомагає і захищає мене, або я йду. У мене сил вже просто не залишилося. Але чоловік повів себе досить егоїстично. Він заявив, що як жінка я повинна не умови ставити, а намагатися зберегти офіційний шлюб за всяку ціну. І не в моєму становищі наказувати. Навіть не знаю, як описати все те, що відчувала я в той момент. В той же день я зібрала речі і поїхала до батьків. Чоловік приїхав миритися тільки через два тижні. Але мені це було вже не потрібно. За цей час у своїх мами і тата я згадала, що означає жити однією сім’єю. Ми розлучилися майже через два роки. Тільки через чотири роки, коли у мене з’явився новий обранець, я змогла зрозуміти, наскільки Людмила Андріївна розумна і мудра жінка. Вона не дарма стала тиснути на мене під час своїх візитів. Вона намагалася зрозуміти, чи готовий її син горою стояти за свою обраницю. Чи готовий він захищати свою сім’ю від сторонньої людини. Йому це було вже не цікаво. Він просто ховався від нас, тікав на свої риболовлі. І вона усвідомила, що наш шлюб вже давно розпався. Тільки ми боїмося поставити крапку, боїмося зруйнувати звичний, хоча і обридлий побут. Зараз я розумію свою свекруху і вдячна їй за розлучення. Вона тепер постійно дзвонить мені, коли приїжджає. Привозить гостинці дитині і мені багато речей і подарунків. Я дуже люблю її, вона мені близька і рідна людина. Мама Людмила сказала, що ніколи нас не залишить, ми найрідніші їй люди, і вона завжди буде допомагати нам. І на мою допомогу вона може розраховувати також. Я дуже вдячна цій жінці.
