Я довгий час жила у щасливому (як мені здавалося) шлюбі, проте раз в поштовій скриньці я побачила лист з проханням з’явитися до суду у справі розірвання нашого шлюбу. Я довгий час не могла прийти в себе. Якщо спочатку батьки мене і підтримували, то потім все пішло по похилій: всі мої рідні почали звинувачувати мене в тому, що я не втримала чоловіка. До речі, про чоловіка: він позбавив мене з двома дітьми даху над головою. Виставив нас за двері будинку, який у нього був вже до нашого шлюбу. Чоловік пообіцяв, що всі меблі, куплені за спільно нажиті гроші, він перевезе в будинок, який мені дістався від бабусі у спадок, але скажіть, будь ласка, навіщо мені пральна машинка в будинку, де навіть водопроводу немає? Загалом-то, так, в тому домі нам жилося несолодко. Воду ми відрами проносили з колодязя поруч, займалися землею…
Незабаром моя 16-річна дочка заявила, що вона так більше жити не може, і пішла до батька. Я не намагалася її відмовити від цього, адже я розуміла її… Зі мною залишився 9-річний син, який міцно мене обійняв і сказав, що ні за що не кине, і ми разом впораємося. Син, Кирюша, у всьому мені доnомагав. Ми з ним добре справлялися. Двічі на тиждень ми на санях приносили відра води, гріли її і користувалися. Одного разу мені зателефонувала мама і сказала, що через те, що я дочку, Лізу, відпустила до батька, скоро чоловік виставить мене nоганою мамою на суді і забере в мене і Кирила, адже я не можу забезпечити його всім необхідним. – Дурниці все це. У мене все є, а з Лізою я бачуся в школі. Цього достатньо, – сказав мій син, почувши, як бабуся кричить на мене.
Через якийсь час нашу ділянку куnили, а взамін нам виділили двокімнатну квартиру в новобудові з усіма зручностями, з дитячим майданчиком і з охоронюваним двором. Нам з Кирюшей стало легше жити. Якось мені зателефонувала Ліза і попросила взяти її назад. Як я могла відмовити власній дитині? Звичайно, я її прийняла. Мама і тут зі своїми засудженнями поспішила, мовляв, як я могла пробачити таку поведінку, але невже, я така безсердечна, щоб залишатися байдужою в такій ситуації… Донька вперше пережила зра ду близької людини. Її батько проміняв мене на молоду жінку, а її, Лізу, на її дочку, яка нічого по дому не робила і всі справи мачуха скидала на Лізу. – Невже всі чоловіки такі, мамо? Такі козли… – Чого разревлись? – побачивши нас, сидячих з валізами на підлозі, запитав Кирило, – ви зараз затопите сусідів знизу, – з цими словами він своїми маленькими рученьками обійняв нас так міцно, як тільки зміг. – Ну, я знаю, хто доводить, що є і справжні чоловіки,- глянувши на сина, сказала я.
