Коли Єлизавета і Володимир тільки одружилися, Ліза займала неnогану посаду в одній компанії. Вона заробляла більше Володі, який тільки-тільки намагався досягти перших висот у кар’єрі. Перед першим декретом Ліза орала, як кінь, щоб у перший час у неї були свої гроші. Коли син пішов в садок, Ліза хотіла було повернутися на роботу, але після 3 місяців нескінченних ліkарняних зрозуміла, що її син ще не готовий до садка, і їй доведеться ще з ним посидіти. Тоді Володя вирішив серйозно поговорити з дружиною і пояснив їй, що її робота – сидіти вдома і піклуватися про сина.
Чоловік сказав, мовляв, єдине, що йому потрібно від дружини – щоб вдома завжди було чисто, смачно пахло, та й все. Дізнавшись, про другу ваrітність, Ліза зрозуміла, що чоловік правий, і їй слід концентруватися на дітях і будинку, а чоловік нещодавно домігся підвищення, і міг взяти на себе повне фі нансове забезпечення сім’ї. Вже через кілька років Володя забув, де лежать його шкарпетки і труси, він думав, що вдома все просто: машинка пере, пароварка готує, пил прибирається, а дружині доводиться тільки все включати і виключати.
Чого вже чоловік?! Діти самі так думали, і ніхто ніколи і не думав доnомогти Лізі, хоча б після себе тарілку в раковину прибрати… Нещодавно чоловік видав таке: – Я завжди хотів, щоб ти взялася за кар’єру. Мене не приваблює жінка, обтяжена домашніми справами. Ти в свої 34 виглядаєш на 40. Вибач, але нам треба розлучитися. Як би Ліза не намагалася нагадати чоловікові його слова про те, що їй не потрібно працювати, той спокійно відповів: – Я ж не закривав тебе вдома, вірно? Твоя нога ні до чого не прив’язана. Ти могла б спокійно вийти, знайти собі роботу, але не зробила цього. А може, воно й на краще? Може, до біса такого чоловіка?
